У тактичній медицині ми звикли до простої істини: інфузія кристалоїдів - це шлях до коагулопатії, гіпотермії та погіршення результатів лікування. Але фізіологія, як і історія, любить парадокси. Короче, що робили вчені- вони робили модель гострої крововтрати на тваринах. Так, вони втрачали 10%, 20%, 25% обʼєму циркулюючої крові, а потім компенсували цей (втрачений) обʼєм. Що нам підказує логіка- що ми розбавимо кров, розбавимо фактори згортання, і кров буде згортатися гірше. Який же був подив, коли ми побачили, що результат протилежний! При помірній гемодилюції (приблизно до 20–30% об’єму циркулюючої крові) дослідження показали, що інфузія кристалоїдів може спричинити відносний гіперкоагуляційний стан. Причина проста: ми розводимо не лише фактори згортання, але й фактори протизгортання! Насамперед - антитромбін ІІІ, а також протеїни C і S. Антитромбін - це головний «гальмівний механізм» коагуляції. Якщо його стає менше, тромбін отримує більше свободи дії, і утворення згустка може тимчасово прискоритися. Саме тому перші 500-1000 мл кристалоїдів інколи не погіршують, а навіть короткочасно посилюють коагуляцію. Але цей ефект нетривалий. Коли гемодилюція стає більш вираженою, починає знижуватися рівень фібріногену, зменшується кількість тромбоцитів, і розвивається класична коагулопатія розведення. Тобто:Спочатку- відносна гіперкоагуляція;При збільшенні дози кристалоідів- коагулопатія. І це так круто , що фізіологія не завжди підкоряється інтуїції. І саме тому кристалоїди при масивній кровотечі залишаються тимчасовим інструментом, а не методом остаточного вирішення проблеми. Іноді система гемостазу робить короткий ривок перед тим, як почати втрачати позиції. Саме цей феномен і отримав назву парадокс кристалоідів