#а_раптом_кому_корисно«І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так. І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі». У давньоєврейській мові слово Коха‌в (כּוֹכָב) означає будь-яку світлову точку на небі. Але їх чітко розділяли за поведінкою: Кохаве‌й Ле‌хат (כּוֹכְבֵי לֶכֶת) — буквально «зорі, що ходять», «блукаючі зорі» або «мандрівники» (аналог грецького planētes). Кохаве‌й Ше‌вет (כּוֹכְבֵי שֶׁבֶת) — буквально «зорі, що сидять» або «спочиваючі зорі». Це зорі, які не змінюють свого положення відносно одна одної. Також у ветхозавітному апокрифі Книга Еноха (I–II ст. до н. е.) детально описана ангелоподібна природа зірок:Нерухомі зорі описані як «слухняне військо», яке суворо дотримується своїх шляхів і виходить у свій час. Планети (рухомі зорі) описуються як «зорі, які порушили наказ Бога» — вони розірвали стрій, почали блукати і запізнилися з появою на небі. У символічній мові Еноха саме ці «блукаючі зорі» часто асоціювалися із заколотними духами, оскільки рухалися проти загального добового обертання нерухомого неба. Але це вже предмет іншого роздуму.