10. Травматичний досвід і “невидимість”Пробиватися “в маси” стало для мене окремою травмою. Участь у проєктах, навіть у підтанці чи в “крутих” командах, зовсім не гарантує, що тебе помітять. Про тебе можуть просто забути, щойно проєкт закінчиться. У мене був випадок, який сильно на мене вплинув. Мене запросили в один кавер разом із топовим учасником топової команди. При цьому мені дали, відверто кажучи, найгіршу партію в цьому проєкті.(До речі, ця людина зараз робить вигляд, що ми взагалі не знайомі.)Під час одного з тренувань ця людина підійшла до мене і достатньо гучно, щоб це почули всі, сказала:“Знаєш, ти танцюєш так, ніби взагалі не знаєш хореографії. А це вже четверте тренування з чотирьох.” І далі той самий сміх, щоб нікого не образити, звичайно. У такі моменти ти просто не знаєш, що відповісти. Це звучить не як конструктив, а як відверто нетактовний наїзд. І саме після таких ситуацій у мене з’явилася постійна невпевненість у собі. Навіть коли я свідомо розумію, що танцюю правильно — відповідно до того, як ми узгодили на тренуваннях, згідно з оригіналом —мені все одно здається, що я роблю щось не так. Більше того, якщо хтось скаже зробити рух, відверто з помилкою— я, швидше за все, зроблю так, як сказали. Навіть якщо знаю, що це не в той рахунок. Бо в мене просто не вистачає сміливості заперечити. А в людини, яка це сказала, є авторитет — і це автоматично робить її “правою”. Я не говорю за всіх — я говорю за себе. Але, можливо, хтось у цьому впізнає себе. Щоб бути почутим, не потрібно бути ідеальним. Не потрібно бути худим, високим чи “правильним”. Якщо ти маєш навички — чому ти маєш страждати через стандарти, створені кимось іншим? Тут ще дуже багато є не сказаного, але нехай це буде для початку, і якщо ви десь вважаєте не так, дайте відповідь чому. І так, цей текст був обробленим ші, для більшої концентрації інформації, будь ласка не дивуйтесь постійній активній орфографії.