У пізній слов'янській міфології зафіксоване розрізнення смерті на "природну" (від старості) та "неприродну" (вбивство, самогубство, смерть під час пологів). "Нечисті" покійники (наприклад, утопленики, самогубці) вважалися небезпечними, їхні душі могли стати демонічними істотами (упирями, навками).Померлого обмивали водою, часто з додаванням трав (наприклад, полину), щоб очистити його та захистити від злих духів. Потім покійника одягали в найкращий одяг, іноді спеціально пошитий для поховання. У східних слов’ян покійника могли вдягати в білу сорочку, що символізувала чистоту.Тіло клали в хаті, зазвичай головою до покуття (місця, де стояли ікони або язичницькі ідоли). Іноді покійника розміщали на лаві чи столі, застеленому тканиною.Померлого виносили з хати ногами вперед, щоб душа не повернулася. Іноді його виносили через вікно, щоб заплутати злих духів. Процесію супроводжували плакальниці, які виконували ритуальні голосіння. Це були професійні або рідні жінки, які оплакували померлого, вихваляючи його заслуги та благаючи не турбувати живих. На могилі могли приносити в жертву тварин (наприклад, коня).ЯВ