"А коли любите тих, хто любить вас, то яка вам благодать?" (Лк. 6. 32)
Любов до ворога — це свобода не ставати його віддзеркаленням.
Росія вбиває, руйнує, катує. Ми маємо право й обов’язок захищатися, боротися  і вимагати покарання за злочини. Любов до ворога не означає примирення зі злом.
Але є небезпека: ненавидячи ворога, ми можемо поступово уподібнитися до нього. Почати виправдовувати в собі те, що засуджуємо в ньому. І тоді його зло продовжиться вже в нас.

Чи можемо ми любити ворога власними силами? Ні. Самоконтроль може стримати вчинок, але не завжди здатен зцілити серце. Справжня любов до ворога народжується з Божої благодаті — коли Христос дає нам силу не відповідати злом на зло.
Любити ворога — не означає перестати боротися. Це означає боротися, не втрачаючи людяності; прагнути справедливості, не поклоняючись помсті; захищати життя, не дозволяючи ненависті заволодіти власним серцем.
Ми не повинні ставати схожими на тих, від кого захищаємо Україну. Бо наша мета — не просто перемогти ворога. Наша мета — не дозволити злу перемогти в нас.

Любов до ворога — це не любов до його злочинів. Це свобода від його влади над твоїм серцем. І ця свобода починається там, де ми перестаємо покладатися лише на власні сили й дозволяємо Христові навчити нас любові, якої самі в собі не маємо.