Я десь на 73% впевнений, що більшість із тих, хто сюди зайшов, прийшли зовсім не тому, чому лишилися. Ви шукали щось зрозуміле: відповіді, поради, сенси, які можна акуратно скласти в кишеню і піти далі. А залишилися... ну зовсім не тому. Ви читаєте ці тексти чимось таким, чим у звичайному житті не користуються. І це навіть не серце в банальному сенсі. Це щось глибше. Щось, що в звичайному життю зазвичай вимкнене. Як там казав Морфеус: "Це як заноза в мозку". От тільки тут — не в мозку. Тут десь глибше. Читаєш — і ніби нічого не зрозумів, але щось зрушилось. Наче без операції хтось акуратно торкається внутрішностей, і ти не можеш це пояснити. Бо зовсім незрозуміло чим пояснювати. Це не логіка, не аналіз. Це навіть не "згоден / не згоден". Це дивне відчуття, ніби ти читаєш… себе. Наче ці слова вже були в тобі. Просто хтось їх витягнув назовні. І ти раптом впізнаєш їх, як щось своє, але давно забуте. Єдине, що "зрозуміло" мозком —що тобі це потрібно читати. Без причин, без аргументів, без гарантій. Просто — потрібно. Я нічого не можу вам запропонувати, окрім цього: просто трошки розворушити ваш внутрішній світ. Без чіткої користі. Без інструкцій. Бо, можливо, саме там, де немає зрозумілого сенсу — і починається справжній. А далі… нехай ангели ведуть тебе дорогою небесних вогнів. Поправте мене, якщо вважаєте неправим