Ті, що ішли до кінця і далі. Коли все розсипалося, коли чоловіки сховалися за зачиненими дверима, коли віра зкукожилася до страху — вони пішли. З миром у руках і болем у серці. Жінки-мироносиці не знали про Воскресіння, вони не чекали чуда. Вони просто любили. Любов — сильніша за страх. Сильніша за смерть. Сильніша за логіку "вже нічого не змінити". Вони йшли до мертвого Христа — і зустріли Живого. Воскресіння відкривається не тим, хто все зрозумів, а тим, хто не відступив, навіть до смерті перелякавшись. Воскресіння бачать ті, хто приходить до Бога, навіть коли здається, що Бог вже остаточно нас залишив. Мироносиці — це не про минуле - це про кожного з нас. Коли віра не гріє, коли молитва суха. Коли світ кричить: "Кінець!"І саме тоді, коли витікає остання крапля надії, ти бачиш Ангела, світло і Воскресіння. Жінки-мироносиці першими пізнають Воскресіння, бо любов випереджає знання. Вони — це душа, яка, ще не бачачи Бога, вже живе за Його логікою. І тому зустрічає Його першоюАмінь. Зі святом! Нехай любов відкриває світло!