#Маршрутка_на_ТополькиГлава: “Новорічний сюр… Але тримаймося, люди". Полтава знову підморгує нам тим своїм дивним, напівсонним поглядом міста, яке ніби й живе, але десь глибоко всередині хоче просто прилягти під ялинку й відпочити. Та ні — не дадуть. Бо свята, бо політика, бо ми в Полтаві. Діти повертаються додомуУ темряві війни й світла вимкнень є новина, від якої в кожного щось тремтить у грудях. До України повернули ще частинку наших дітей, тих, кого рф викрала, як середньовічний розбійник. І тут хочеться не іронізувати, а просто сказати: слава тим, хто працює заради цього. Хай би таких новин було більше. Хай би до кожної хати повернулося своє тепло. Ялинка, люди і потреба хоч якогось свята. Ялинку відкрили. Людей — море. І хочеться сказати, що це щось глибше, ніж “сіли, подивилися, розійшлися”. Під час війни люди біжать до краси, бо краса — це спосіб вижити. Новорічні гірлянди, які дають нам по 2 години світла, — теж терапія. Бюджет-2026: як завжди, ні про кого, крім “них”Верховна Рада ухвалила Держбюджет. І якщо вам здається, що про українців там написано мало… Ні, вам не здалося. Споживчий кошик не переглянули, а от на нардепів — переглянули, ще й добре так. Це, мабуть, той новий вид духовної практики — “Святий Мінімалізм для народу і Максималізм для себе”. Розмітка, яка зникала швидше, ніж терпіння полтавцівПравоохоронці зайшли туди, куди давно треба було зайти — у фірму, що робила дорожню розмітку. Бо та розмітка зникала на очах, як віра в чесність влади. Тепер все склалося: фарба була неякісна, а совість — ще гірша. Полтава — це місто, де змови інколи міцніші за бетон. Дорога замість провалля: новий стиль управління. Ти думаєш: на Подолі провалля — хто має засипати? Правильно, Водоканал. Відповідь міста: “Ха! А ми дорогу розширимо!”Так, провалля лишилося. Але ж дорога ширша! Геніально. Це той самий випадок, коли проблему не вирішили, але зробили вигляд, що вона — новий стиль. Заступники тікають, один лишився “стоять до виборів”Двоє заступників облради вже махнули рукою й пішли. Третій — чекає якогось “пронесе”. Не пронесе. Уже стоїть, як казковий персонаж, біля розбитого корита, зате з гарним обличчям на всіх стовпах міста. Полтава — місто мрії. Особливо, якщо мріяти недалекоглядно. ДТП ростуть як гриби: без світла їздити важкоСвітло вимкнули — аварій побільшало. Тут і Ейнштейн не потрібен. Хоча з нашим рухом і з увімкненим світлом буває весело. Політики й новорічні пакети — страшніше за будь-якого Миколая. У школах громади розпочався сезон “о, погляньте, який я хороший депутат, ось вам пакетик з моїм ім’ям, діти, танцюйте!”Діти — в шоці. Батьки — у роздратуванні. Освіта — у стані “а нам нормально”. Депутати — у стані “сфоткай мене ще раз, але щоб ялинка ззаду”. Безбар’єрність по-полтавськи: ями, ями, і ще раз ями. Центр перекопаний так, що Ілон Маск міг би подумати, що ми будуємо тунель до Марса. На роботи вже витрачено чимало, ще на 44 мільйони — замовили. Результат? Поки що тільки ями й люди, які мають літати. Цілком логічно: Полтава ж місто янголів. Місто живе. Дихає. Біситься. Святкує. Терпить. Полтава — це не географія, це жанр. І ми в цьому жанрі намагаємося не збожеволіти. Свята почалися. Погана погода й полтавський сюрреалізм ішли поруч, але ми — тримаємось. Бо маємо традицію: сміятися, щоб не плакати. І любити Полтаву, навіть коли вона робить щось абсолютно… полтавське. Тримаймося, рідні. Бо як не ми — то хто?