#Маршрутка_на_ТополькиБлекаут як одкровенняДо України повернули ще тисячу тіл загиблих захисників. На щиті, але, нарешті — вдома. Можуть упокоїтися. А тим часом у Києві ухвалили в першому читанні держбюджет-2026. Там (на Банковій) теж темно — бо знову не видно прожиткового мінімуму. Гроші, як завжди, є лише на те, щоб їх украсти. Решті — мінімум виживання. Полтава ж живе у своєму звичному «штилі благодаті». На серпантині нарешті стартували роботи — переносяться мережі. Чому не влітку? Мабуть, тому, що осінь у нас — сезон риторичних питань. Біля прапора встановлюють пам’ятні знаки військовим частинам. Гарно. Пам’ятати собі можуть дозволити лише сильні. Знову осінь — і знову все не готове. Навіть світло. Перший блекаут — і тролейбуси, як символ нашого управління, зупинились посеред маршруту. Люди стоять у темряві, а ліхтарики в телефонах блимають, як свічки в катакомбах. Влада контролює лише темряву у власному розумі — і то не факт. Десь поруч комунальники купують контейнери на 5 мільйонів. Бо ж сміття — святе: без нього Полтава не буде Полтавою. Місто, де асфальт вічно народжується й вмирає,де плитку перекладають частіше, ніж чиновники каються. В облраді хочуть скоротити кількість заступників. Гарна новина: може, тепер один залишиться — і навіть працюватиме. Хоч би не помер від перенавантаження. Дитсадки обігріті наполовину. Діти поділилися на «теплих» і «загартованих». Місто продовжує ловити баланс між «провести тендер» і «включити батареї». Складається враження, що світло й тепло залишаються лише в наших душах. Не дайте йому згаснути. Бо тоді жоден генератор не допоможе. Полтава — місто, де темрява завжди при владі. Але поки світять наші серця —не все втрачено.