Padre Poltava | Живи зараз. Не чекай, поки собака долі перестане тягнути тебе лицем по...

Живи зараз. Не чекай, поки собака долі перестане тягнути тебе лицем по чорнозему. Не чекай, поки стане чистіше, спокійніше, безпечніше. Бо тоді тебе вже може не бути.Ми так завзято намагаємось "закріпитися, "стати на ноги", що й не помічаємо як зрослися з власними вантажами. Вовк у капкані відгризає лапу, щоб вижити та втекти. А ми — гриземо душу, щоб залишитись у звичному цирку. Весь світ цирк і ми на арені, а публіка, якій ми так стараємось сподобатися, ніколи не купувала квитків.Ми боїмося розслабитись, ніби найменше "тут і зараз" зруйнує всі наші хиткі укріплення — кредити, плани, страхи, звички, дурні стосунки, які давно стали цементом для нашої в’язниці.Але ж життя — це не бетон, це вітер. І якщо його зупинити — воно перестане бути.Дитина ще не вміє "закріплятися". Вона літає. Її рухи — немов світло, що не має тіні. І саме тому в ній так багато Бога.Потім ми починаємо прибивати одне одного до землі своїми турботами, розкладами, правилами, щоб "не дай Боже не злетіти". Але ж душа створена літати.Живи зараз. Навіть якщо поруч гупає, навіть якщо тіло тремтить, навіть якщо серце шепоче: "потім, потім, потім".Не потім.Бо Бог — не десь там, де вже все розкладено по поличках.Він — тут, у твоєму чорноземі, у твоїй пилюці, у твоїй втомі.Він обов'язково пошле когось, щоб прибрати біль — і, можливо, ця людина вже йде до тебе з з великою яскравою хусткою, щоби витерти твої сльози. Подивись уважно — може, вже хтось схилився поруч.Може, вже Бог стоїть біля тебе і каже:"Досить тримати. Урони"Урони страх, урони контроль, викинь всі чемодани без ручок, викинь звички, урони навіть бажання бути щасливим.Просто живи. Зараз.Бо кожна мить — це Його подих у твої легені.