Ми ніколи не повернемось з війни.

Вона буде нас наздоганяти щодня — у звуках феєрверків, у шрамах, у поглядах з могил, у алеях Героїв, в арматурі, що стирчить з землі, у порожніх вікнах. І наші діти — не повернуться. Вони народились у країні, де війна — не сюжет, а пейзаж з дитинства. І їм, можливо, буде ще важче. Ми втомилися, але війна не відпускає. Бо вона — не тільки зовні. Вона — всередині. І саме тому, коли ми приймаємо цей біль, ми насправді відповідаємо Богу:"Так, Господи, ми тут. Ми не ховаємось. Ми живі. Ми пам’ятаємо". Нас легко знайти, бо ми - боговидці. Нас бачить Бог. Він знаходить нас, щоби врятувати. Друзі — знаходять, щоб обійняти. Вороги — щоб убити. Але ми стоїмо. Ми дякуємо ЗСУ. Ми дякуємо Богу. Бо навіть якщо нам судилося померти на порозі Землі Обітованої — ми знаємо, навіщо ми йшли. Перед нами драбина, і вона побудована з уламків, підбитої техніки, понівечених тіл і зраджених надій — але її вершина веде до Неба. Бо найвищий щабель — це уповання на Перемогу у Христі. І подяка Йому за те, що не залишив. Ангели — поруч. І ми перемагаємо. All Ukrainian men and women — fighting evil again. And winning.