Як добрий пастир нагадую: сарказм — це не "щось десь якась дія невідомої сили шоб поржать", а форма високої духовно-нейронної діяльності. Це як проповідь пророка Осії: каже одне, а має на увазі інше. Хто слухає — не засне. Хто не розуміє — ображається. А хто ображається — той, скоріш за все, плутає букву із духом.Бо сарказм — це метафора, це натягнута струна між "що сказано" і "що мається на увазі". Це коли ліва півкуля ловить букву, а права перевіряє її на душу. А ще включається префронтальна кора — тобто, якщо хочете, той самий "внутрішній отець", який шепоче: “Сину, не будь буквоїдом, шукай сенс”.Апостол Павло би сказав: “Дух животворить, а буква вбиває”, а Падре додає: “Сарказм — це теж благодать, але не кожен може її підняти”.Тому, парафіяни, вмикайте лобні долі, читайте між рядків, і пам’ятайте: сарказм — це коли пророчий біль вдягається в костюм юродивого, щоб не злякати немовлят. І ще: не забувайте, що Христос теж іноді саркастично кликав фарисеїв “гробами повапленими”.Отже, сарказм — це сарказм. Це життя. Це треба розуміти. Інакше не вивезеш у цьому житті.