Різдвяна ялинка - зовсім не язичницька адаптація, а абсолютно християнська традиція, якщо що. І хоча я не бачу нічого страшного, коли якісь поганські традиції воцерковлюються, але прикрашати ялинку на Різдво - точно не з цієї обойми. Цей звичай зародився у пізньому Середньовіччі у Німеччині. Сподіваюсь ви в курсі, що тоді там не було інтернету і середньовічні бюргери нічого не знали про фантазії неоязичників про Йоль чи Великих Старців Півночі. Жодних дерев там не прикрашали сторіччями. Спочатку християни прикрашали ялинку на день вшанування Адама та Єви - 24 грудня, і, природньо, що вона лишалася до Різдва. Чому саме ялинка - та все просто - вона вічнозелене дерево, що символізувало красу едемського саду., до якого ми маємо повернутися. Зрозуміло, що у ХV столітті, райське дерево прикрашали не пластиковими кульками, а яблуками, пряниками, та іншою смакотою, яка весело та жваво з'їдалася дітворою. Ялинка - чудовий спосіб познайомити дітей з біблійною історією, а не отой весь неоязичницький брєд. Звісно, сучасні ялинки геть інші, але символізують вони те саме - дерево життя з Едему, яке повернув нам Ісус Христос.