9 моральний розлад як параліч дії. Або що виникає тоді, коли будь-який вибір здається зрадою. Продовжуємо серію роздумів про те, що заважає українцям не просто жити поруч як суспільство, а об’єднуватися в робочі та дієві команди, наприклад такі як вчора, біля театру. Представте, що будь-яку свою дію, ви самі трактуєте як неправильний вибір. Допомагаєте армії і думаєте: «А раптом іншим потрібніше?» Говорите про проблеми, і лунає внутрішній голос: «Чи маю я право, якщо сам не на фронті?». Їдете у відпустку, і виникає почуття зради тих, хто ризикує життям. Приймаєте участь у відстоюванні прав і свобод і прокидається докір: «Ти безвідповідальний, не підтримуєш тих, хто воює». Обираєте один фронт дії, і мучить питання: «А що з іншими фронтами?»У цьому стані морального розладу жоден шлях не є «ідеальним». Ви не протистоїте тим, хто чинить зло, і не ховаєтесь від страху, ви просто не можете зробити жодного кроку, не озираючись і не відчуваючи провини перед іншим «правильним» рішенням. Бо живете в світі, де добро не завжди досяжне, зло розмазане, а результат дії невизначений. Це не інфантильні вагання між добром і злом, це глибоке усвідомлення компромісності будь-якого вибору. Ви ніби чуєте обличчя кожного, хто потребує допомоги, і розумієте, що відповідаючи одному, ви зраджуєте іншим. У попередніх поглядах ми розбирали, звідки беруться постійні докори й відчуття «зради», причини, які вкорінюють недовіру та страх відповідальності. А тепер подивімося, як вони звучать у кожному з вже одинадцяти) випадків:- Етос спротиву: «Це чужий авторитет, він мене підкорює».– Реакція на травму: «Ти знову хочеш нас розчарувати?».– Автономія як ідентичність: «Навіщо мені обʼєднуватись, я й так самодостатній».– Колективна недовіра: «Усі зрадили раніше, як ти мені довіришся?».– Страх ініціативи: «Навіщо тобі це треба - самопожертвування без гарантій».– Нарцисична рана: «Тобі хтось натякає, що сам ти не впораєшся».– Горизонтальна заздрість: «Що ти такого зробив, щоб виділятися?».– Виснаження: «У тебе вже немає сил боротися, краще мовчи».– Моральний параліч: «Яку б ти справу не вибрав, ти зрадиш іншу».– Есхатологічна жертовність: «Навіщо діяти, якщо скоро кінець?».– Залежність від думок інших: «Тобі соромно навіть бажати чогось для себе». Саме накопичення цих докорів, від «Ти зрадиш, якщо не зробиш» до «Ти зрадиш, навіть якщо зробиш» і породжує стан, коли простіше не робити нічого. Це вже не просто один із бар’єрів, а їхній синтез, який паралізує будь-який рух уперед. Ганна Арендт Німецько-американська політична теоретикиня, авторка «Ейхман у Єрусалимі». «Сумна правда полягає в тому, що найбільше зла чинять люди, які ніколи не приймають рішення бути добрими чи злими.»Віктор Франкл Австрійський психіатр і засновник логотерапії, автор бестселера «Людина в пошуках справжнього сенсу». Каже, що навіть у найекстремальніших обставинах людина має «простір» для вибору своєї відповіді.«Між подразником і реакцією є проміжок. У цьому проміжку наша свобода й сила обрати відповідь. У нашій відповіді міститься наш ріст і наша свобода.»Альбер КамюФранцузький письменник і філософ, нобелівський лауреат 1957 р.. Його «Бунтівник» говорить про те, як кожен акт вибору є одночасно «бунтом» і запорукою нашої спільності.«Щоб існувати, людина мусить бунтувати, але бунт має поважати ті межі, які вона відкриває в собі, межі, де розуми зустрічаються і, зустрічаючись, починають існувати.»Всередині вас може розгорятися справжній конфлікт. Відчуття, що будь-що б ви не зробили, «це буде неправильно». Провина без ясного об’єкта неначе розпливається у всьому, прокрастинація перетворюється на етичний параліч, а надмірна рефлексія веде до виснаження та бездіяльності. У мовленні це проявляється у фразах: «Всі винні», «Варіантів немає», «Морально не вийде зробити чистий крок», «Як бути, коли всі шляхи ведуть до болю?»