Зізнаюсь, поки я була мала (й дурна), то страждала на мізогінію. Бо мені здавалось, що я не така, як «звичайні» дівчата. Спойлер: так мені тільки здавалось. Але спілкування з розумнішими за мене людьми та споживання адекватного контенту змінили моє ставлення.Зараз жінок я люблю, захоплююсь ними та підтримую їх. Надихають мене найбільше, як не дивно, теж вони.От буквально вчора залипла на проєкті Woman & The Wind. Розказую і вам.Це історія трьох жінок, які перетинають Північну Атлантику на 50-річному дерев'яному катамарані (тут вже можна відкривати рота від захвату). Спочатку вони хотіли дослідити, як пластик мандрує океаном разом із течіями. Під час переходу вони буквально щодня фіксували сміття: рибальські сітки, каністри, пляшки, пакети, мотузки та мікропластик далеко від суші. Але поступово історія стала набагато особистішою і фільм вийшов не зовсім про пластик.Також, він про страх, довіру, дружбу, втому, шторми, красу океану і те, що стається з людьми, коли вони місяць живуть посеред води без можливості просто «вийти».Мені ще дуже зайшло, що тут немає цього вайбу «дівчата всім довели, що вони теж можуть». Спокійно🤚🏻 Ніхто тут нічого не доводить. Просто троє людей роблять те, що люблять, і чесно показують не тільки красиві моменти, а й сумніви, конфлікти та виснаження.У цього проєкту дуже приємна естетика — старий дерев'яний човен, вітер, океан, мінімум технологій, багато тиші. Все виглядає дуже по-справжньому, розумієте? Без відчуття, що все це робиться тільки заради контенту.Коротше, якщо любите воду або просто красиві документальні історії — рекомендую глянути хочаб інстаграм акаунт. А може й подивитись фільм повністю.#аутдорлюди_od #натхнення_od