📖 ДОСЬЄ на книгу «Всесвітні походеньки капітана Небрехи»

🚀 Улюблена пригода.

Про Планету стрибунців. Місцеві аборигени продовбали свою нещасну планету наскрізь по діаметру і влаштували в продовбаній дірі аеродинамічні перегони. Вони зіштовхнули туди Небреху з Азимутом, аж у капітановій голові майнула жаска думка: «Куди ми потрапили? Невже на планету веселих самогубців?»

Було вельми кумедно спостерігати, як Небреха й Азимут, наче ошалілі повітряні кульки, безпорадно літали один повз одного в тій дірі з розгубленими лицями а-ля Джон Траволта в гостях у Уми Турман із «Кримінального чтива» 😅 А Небреха при цьому питав місцевого тубільця: – А що, діду, до фінішу ще далеко?

🤯 Найабсурдніша пригода.

Абсурду у пригодах Небрехи вдосталь. Виокремлю історію про химерного магістра Кіміхлу, який винаходить еліксир молодості, випиває його, молодіє на десять років, тож забуває свій попередній досвід і розпочинає все спочатку. Так безкінечно. Чим не фантастична інтерпретація міфу про Сізіфа?

☠️ Найнебезпечніша пригода.

Небреха заснув у космосі, вкрився шаром космічного пилу, з якого довкола нього утворилася планета. А якби Азимут так його і не знайшов усередині тої планети?..

🕵️ Головна таємниця.

Створення зі штурмана Азимута автономної довгодіючої аналітичної машини (АДАМа). Після цієї процедури Азимут і його копія виходять із шафи й запекло сперечаються між собою, хто з них справжній. Це було потішно 😄

До речі, майже всі історії з циклу про капітана Небреху базуються на принципах двоїстості та оберненості.

🤦 Головний крінж.

Аби перевірити, чи не є еліксир молодості магістра Кіміхли отрутою, Небреха пропонує магістру спершу почастувати ним козу. Зробивши ковточок, рогата перетворилася на козеня. Смішненько 🙃

👽 Найдивніший персонаж.

Іншопланетянин у формі кулі на ймення 4-Пі-Ер-квадрат.

🔧 Найдивніший винахід.

Саморобний трамплін із колоди й дошки для порятунку населення Планети стрибунців від спортивної деградації та духовного занепаду.

🗣 Фрази, після яких краще не ставити запитань.

Комета не кінь, так просто її не загнуздаєш.

– Вгамуйте свої блискавки! – рішуче гримнув я.

Кава була така міцна, що звела б на ноги навіть єгипетську мумію.

Я побоювався, що від спопеляючого сорому у нього займеться волосся, і мимоволі почав шукати очима вогнегасник.

🏠 Що точно не варто повторювати вдома.

Не варто смалити люльку так, як Небреха, щоб аж із вікон валував густий дим. А то ще до вас примчать пожежники 😉

☭ Найбільш совєтський момент.

Гумористично-фантастичний цикл із чотирьох повістей й одного оповідання про Небреху вперше вийшов друком у середині 1960-их. Тож у ньому не обійшлося без совєтських маркерів: журнал «Юний конструктор», кіоски «соки-води», захоплення кібернетикою, невагомий індустріальний гігант по конденсуванню всесвітнього тяжіння –
завод «Тяжмаш» і ще всілякі тогочасні бюрократичні дрібниці. Але вони не забруднюють книгу, заломлюючись крізь призму сатири.

Виснажила мене в цій книзі фанатична диктатура науки, фактично її ідолопоклонство. Внаслідок цього автор часто відволікається на карколомні навколонаукові міркування – при цьому я почувався, ніби на уроках фізики. Ні, нудно не було. Навпаки! Однак мене дратував пафос цих міркувань. В одному з епізодів автор банально, цілком серйозно пише: «Знання – це сила!» Запахло агіткою... Втім, не катастрофічно.

⚖️ Вирок капітану (оцінка).

Капітан Небреха з хвацько закрученими вусами, люлькою й рипучим протезом – крутий дядечко! З ним точно не пропадете! Обов'язково потоваришуйте з Небрехою, якщо хочете поринути у вир карколомних космічних пригод!

🤖🤖🤖🤖 Оцінюю книгу на 4/5 роботів.