#щоденник 18.ХСкиглії. Є поміж нас — на щастя їх не багато — чоловіки, які всім незадоволені. Тиждень ходили в їдальню за кілометр від розполодення, вони постійно нарікали, що далеко йти; подавали на сніданок перловку чи на обід узвар, вони фукали і вголос гидували це їсти; скажи їм, що будуть вправи і треба буде бігати, вони заниють. Усе їм не подобається, усе їх бридить. Мене бере сором за таких чоловіків і називаю їх по-старому «бабами» (най не в образу це буде жінкам), а якщо мʼяко — скигліями або нитиками. Не знаю, як мужики, ще й такого віку, можуть себе так поводити? Зімкни зуби і терпи! Не тобі одному щось не подобається, якщо інші мовчать, чому ти дозволяєш собі рюмсати?!Від середи (16.Х) їжу привозять до нас. Вже не треба ходити в їдальню за кілометр тричі на день. Не знаю, що краще: пройтися 10 хвилин і поїсти гаряченьке в теплі з тарілочок чи їсти під боком, але напівхолодне і з пластику. Я б радше ходив. Інше діло, що це суттєво економить час, який ми поза тим і так просираємо сидячи на гнізді, ніби на заняттях. І знов чекання безбереге… Мав бути перший день такмеду. Інструктори запізнились, а зараз тривога і ми чека-а-є- ємо.А взагалі, як люди бездумно проводять час. Мені завше здавалось, що в Києві я часто марнотратив ним: кавʼярні, поїздки в центр, зустрічі з друзями, аби розвіяти свою нудьгу. Я картав себе, що міг робити далеко більше. Але втративши те, я розумію, що якщо я і часотрат, то точно не найбільший. Тут, тут люди мантачать свій найцінніший дарунок. Сидять, балакають, байдикують. Ніхто не позаймається спортом (одиниці), ніхто не почитає книжки. Лежати — ось завсіднє бажання більшості. Чому ж я був постійно незадоволений собою? Певно, це мій максималізм і бажання дорівнятися найславетнішим трударям цього світу. Тим хто працював по 14-16 годин, не відкладаючи пера і книги з рук. Втім, женучись за цим високим ідеалом, я не зважав, що навіть 4-5-6 годин роботи — це вже чимала праця, яка мало кому до снаги. А між тим, треба й розважитися, розвіятися, відволіктися. Це й де відпочинок наснажує на новий виток роботи. Перебуваючи вдома, мені здавалося, що я роблю мало (я й зараз так думаю), перебуваючи тут, я бачу, що тоді я таки щось робив. Інша справа — зосередженість або, точніше, розосередженість. Мені бракувало системності. Я хапався водоночас за багато речей, лиш частку з них доводячи до кінця. Але, думаючи про це знов, не знаю, чи я міг діяти інакше: надто багато інтересів, і надто вони різні: грека, латина, українська література, французька… Це глиби, які потребують багато часу й зусиль. Такмед тривав годину. Показали, як складати турнікет, а там тривога все перервала. Серед нас є кілька (з котрих і я), які згають, як накладати турнікет. Я, наприклад, у квітін проходив тртденний курс від Госпітальєрів (усім раджу!). По обіді відпрацьовували накладання турнікетів. Було добре.