Оповідачка | Я вже два дні читаю різні версії диктанту, ну шедеври! Але цей мій улю...

Я вже два дні читаю різні версії диктанту, ну шедеври! Але цей мій улюблений!))) Хто впізнає?😅😅😅Нада жить! Ни ото як здрасті, ни чучуть, ни потом. По-людськи! Січас! Треба розмазувать котів, везти собачат з фронту на сидячом поїзді, нада робить рімонт і радувать своїх. Треба куплять блістящі плаття і здєльні купальніки, но ни на всі гроші – нада ще оддавать шось на армію, а ще – ходить у балці коло ставка рицця у бурʼянах.Нада любить, де живеш – даже якшо це ни навсігда. Треба здавать кров, бо шо тобі, жалко, чи шо? І тоді хтось як і ти полюбе слова: «ходю», «перве», «ловкий»…Нада цілувацця, коли получаїться і казать усе прямо, а не викаблучувацця. Бо жизнь одна – р-р-раз і нима! Ни вспієш і оком змигнуть, як уже досвідання. Помни хароше, люби й веселись, пока можеш.Не гріх і поплакать. Бо цього усього ни должно було буть! Ми не должни були знать, як реве та желізна падлюка. Рускі хочуть, шоб ми були ото як вони: вєчно гризлись як собаки. Но нє. Ми будем жить ради тих, хто балакатиме по-нашому даже тоді, коли ми уже вмрем.