❤️❤️❤️❤️❤️про навик обирати себе

У соцмережах усе це звучить дуже красиво:
«Я обрала себе».

Наче одного ранку прокинулася, зрозуміла свою цінність — і все.
✔️

Межі виставила. ✔️

Токсичних людей прибрала.
✔️

Гроші почала заробляти. ✔️

Життя змінила.

У мене так не було.

Я довго взагалі не розуміла, що означає «обрати себе».

Бо я ж не вважала, що себе не обираю.

Я працювала. Заробляла. Дбала про себе. Могла купити собі одяг, поїхати кудись, піти до косметолога.

А потім почала помічати дуже неприємні речі.

Що перед тим, як сказати «ні», я придумую десять пояснень.

Що коли хтось мною незадоволений, у мене всередині все стискається.

Що я можу цілий день робити те, що потрібно іншим, а ввечері злитися, що на мене знову не вистачило часу.

Причому злитися не на них.

На себе.

А найгірше — я навіть не завжди розуміла, чого хочу сама.

От запитай мене раніше: «Чого ти хочеш?»

Я бы відповіла: щоб у сім’ї все було добре. Щоб діти були щасливі. Щоб чоловік… Щоб робота…

Усі були в моїй відповіді.

Крім мене.

І коли я почала це змінювати, ніякого красивого відчуття свободи спочатку не було.

😂

Було відчуття, що я стала поганою.

Серйозно.

Не допомогла — погана.

Відмовила — егоїстка.

Не пояснила пів години, чому мені щось не підходить, — груба.

Витратила гроші на себе — а точно це зараз було потрібно?

Відпочиваю, коли ще купа справ, — соромно.

І ось цього за кадром майже ніхто не показує.

Ти починаєш обирати себе — і люди навколо не обов’язково аплодують.

Дехто ображається.

Дехто каже: «Ти змінилася».

І ти стоїш і думаєш: блін, а раптом я справді перегинаю?

Раніше зі мною було простіше.

Я багато чого проковтувала.

Багато де промовчувала.

Багато що робила сама, а потім ходила з образою: чому ніхто не допомагає?

А зараз я іноді кажу прямо: я цього не хочу. Мені так незручно. Я сьогодні не можу. Мені це не підходить.

І знаєш що?

Мені досі буває незручно.

Оце найбільший обман — ніби успішна жінка, яка навчилася обирати себе, більше ні в чому не сумнівається.

Та ще й як сумнівається.

Я можу сказати «ні», а потім дві години прокручувати в голові: може, треба було погодитися?

Можу відстояти себе, а потім думати: може, я була занадто різкою?

Можу прийняти рішення, а вночі лежати й думати: а раптом я все зіпсувала?

Просто тепер я не біжу одразу все виправляти тільки тому, що мені стало тривожно.

І ще одна річ, про яку мало говорять.

Когда виходиш зі старих сценаріїв, іноді стає дуже порожньо.

Бо раніше в тебе була зрозуміла роль.

Бути хорошою.

Бути потрібною.

Рятувати.

Терпіти.

Домовлятися за всіх.

Згладжувати.

Не засмучувати.

І ти в цьому настільки професіонал, що вже навіть не помічаєш, скільки сил це забирає.

А потім перестаєш.

І сидиш така: добре… А хто я тепер?

Що я люблю?

З ким я хочу бути?

Як я хочу працювати?

Скільки я хочу заробляти?

Що я більше не хочу робити навіть заради людей, яких люблю?

Іноді відповіді мені самій не подобаються.

Тому що вони не завжди зручні.

Для інших.

І для тієї старої мене теж.

Я не стала жінкою, якій на всіх байдуже.

Навпаки.

Я люблю своїх близьких.

Мені важлива сім’я.

Мені досі хочеться допомагати.

Просто тепер я частіше запитую себе: я зараз це роблю тому, що хочу?

Чи тому, що боюся, що на мене образяться?

Ось це питання багато чого псує.

У хорошому сенсі.

Бо після нього вже важче брехати собі.

Тому коли Ви бачите жінку, яка говорить: «Я навчилася обирати себе», не думайте, що вона одного дня стала безстрашною.

Можливо, вона просто перестала кожного разу здавати себе назад, щойно комусь стало незручно.

А завтра їй знову доведеться це робити.

У звичайному житті.

Без музики.

Без красивого світла.

І без оплесків.