НА ШЛЯХУ ДО КАТАСТРОФИ

За моїм відчуттям, Україна на всіх парах несеться до катастрофи. Клептократичний режим, який тут панує майже від часу проголошення незалежності, напевно, міг би існувати ще десятиліттями… якби не війна.

Війна з величезною швидкістю спалює активи, які ми отримали у спадок від УРСР і які створили за останні 35 років. Причому цей актив наразі не лише матеріальний. Мораль та етика перетворилися на синонім лоховства. З пʼяти мільйонів чоловіків, які (згідно з Конституцією) мають обовʼязок захищати батьківщину, "її територіальну цілісність та суверенітет", мільйон приречені померти чи покалічитись на фронті — чотири роблять усе, аби уникнути незавидної долі фронтовиків…

Зараз ми тримаємося завдяки західній допомозі (приблизно 60 копійок на кожну бюджетну гривню) та путінській неготовності провадити справжню мобілізацію в Росії (не раз повторював, що окупаційне угрупування в 700 тис. осіб нездатне узяти Харків, не те що завоювати Україну). Але, схоже, Європі набридає платити за війну однієї корумпованої країни з незмінним президентом проти агресії іншої клептократії з електоральним монархом на чолі. Тріумф AfD, яка виступає за припинення допомоги Києву, на виборах у землі Саксонія-Ангальт, схоже, є лише провісником тектонічного зсуву в політичному ландшафті Європи.

Наш шанс перемогти полягав у кардинальній відмінності від Росії. І він був у 2022 році, коли Україна на короткий період стала справжньою республікою – вільною країною відповідальних громадян. Бо інші чкурнули за кордон чи вели вперті бої в Мукачівських котлах і Львівському укрепрайоні. Потім, коли початковий переляк влади минув, усе повернулося на круги своя — Україна почала повільний, але певний дрейф до україномовної копії свого ворога. Простір свободи зменшувався. Корупція росла наче на дріжджах. Безвідповідальність та некомпетентність процвітали.

Чим більш схожими на росію ми ставали посутнісно, тим ядучішою ставала димова завіса радикального націоналізму. Воістину правий був Семюел Джонсон: "Patriotism is the last refuge of a scoundrel."

Трагедія полягає в тому, що коли бʼються дві неефективні, корумповані автократії, які культивують і глорифікують минуле замість засвоїти його трагічні уроки, все вирішує розмір і масштаб. І тут, схоже, фарт Зеленського себе майже вичерпав. Бо удача — прекрасний стартер, але поганий мотор…

Ми на всіх парах несемося до катастрофи. Питання лише в тому, чи зважиться путін на мобілізацію (і якщо так, то коли) і скільки ще Європа готова буде платити за нашу війну? І скільки ще стратегічних помилок накоїть Зеленський, ставлячи своїх замість компетентних і сподіваючись на свою харизму замість реформ?

Але попри всі погані передчуття, я вірю, що Україна вистоїть. Пройде через катарсис, можливо — через клінічну смерть, але відродиться і згодом розквіте. З українським Черчиллем чи Вашингтоном у нас не склалося — що ж, Україну врятує свій де Голль чи Ататюрк. Але перед тим нашому поколінню доведеться на власному досвіді дізнатися, що означає страшне слово "руїна»…

Г. Друзенко