Оновлена Країна +🇺🇦 | Європа дала нам кошти ще на два роки війни.Чи є дослідження, якими себ...

Європа дала нам кошти ще на два роки війни.Чи є дослідження, якими себе бачать українці через 2 роки? Хотілось би знати, ким себе бачать юнаки, яким зараз по 17–18. Ким себе бачать люди, котрі до того часу вже 10 років у верховній раді або уряді, або ОП. Жінки, котрим у 22-му було 25–35, а у 28-му буде відповідно за 30 та 40.Ким себе бачать військові, котрі вже будуть воювати на той час по 6 років.Скільки буде дітей у школах. Які у них будуть думки.Якою мовою будуть говорити люди. Бо якщо просто пройтись вулицями Києва, то в побуті часто чути російську. І це при тому, що в опитуваннях відповіді можуть бути іншими.Як люди будуть ставитись до появи нових трудових мігрантів. Бо їх неминуче будуть бачити як водіїв, будівельників, працівників сервісу.На жаль, прямого великого дослідження з питанням «ким бачать себе українці через два роки» немає. Але є інше. Є поведінка, цифри і непрямі відповіді, які дають приблизну картину.У 2024 році більшість вважала, що найкращі часи ще попереду але то був 24 рік. У 2025 році половина бачила Україну як розвинену європейську державу.З іншого боку, рівень стресу залишається дуже високим. Лише невелика частина людей не переживала жодних стресових ситуацій, тоді як більшість стикалася з ними регулярно.Проблема не в тому, що немає образу майбутнього. Проблема в тому, що це майбутнє стиснуте до короткого горизонту - вижити а не розвиватися.Люди живуть не роками, а короткими відрізками. Не довгими планами, а конкретними задачами. Дожити до осені. Пережити зиму. Дочекатися ротації. Закінчити навчальний рік. Не втратити роботу. Вивезти дітей.Молоді люди дорослішають швидше, ніж мали б. Дорослі не можуть повернутися до нормального цивільного життя. Діти змалку живуть у режимі тривоги, втрат і постійних змін. Політичний клас часто поводиться так, ніби керує довоєнною країною.Тут і криються відповіді.Людина у 17–18 років не бачить себе через два роки в одному чіткому сценарії. Вона бачить варіанти. Хтось думає про навчання за кордоном. Хтось про можливу службу. Хтось намагається не закривати жоден варіант. Це все не план довгого життя, а адаптація до невизначеності.Люди у владі, які давно в системі, не демонструють бачення довгого майбутнього. Їх поведінка показує інше. Вони намагаються утримати систему такою як вона є, а не перебудувати її. І це створює розрив із суспільством, яке вже змінилося.Жінки, яким у 2022 році було 25–35, опинилися в найскладнішій точці. Через два роки це буде вік, коли зазвичай приймаються ключові життєві рішення. Але ці рішення відкладені або розмиті. Частина живе між країнами. Частина самостійно тягне сім’ю. Більшість відкладає народження дітей що вже впливає на демографію і буде впливати ще більше.Військові через два роки будуть жити з іншим досвідом, ніж будь-яка інша група. Для багатьох це буде шостий рік війни. І головне питання для них не місце, а роль. Чи є життя після війни. Якщо відповіді немає, виникає ризик відокремлення цієї групи від решти суспільства.З дітьми ситуація ще складніша. Їх буде менше вже в рази. Але головне навіть не в кількості. Вони будуть різними. Хтось виріс під обстрілами. Хтось у евакуації. Хтось у європейській школі. У них різний досвід і різне уявлення про нормальність.Мовне питання теж не вирішується просто. Люди можуть декларувати одне, але в побуті діяти інакше. Зміна ідентичності відбувається дуже повільно. Та і спротив може підкреслювати ідентичність. Те саме з мігрантами. Економіка потребуватиме людей. Нові працівники з’являються вже. Ставлення до них буде залежати від конкуренції за роботу і від того, як держава цим керуватиме а держава не дуже вміє керувати.Мій висновок: через два роки українці не бачать себе в одному майбутньому. Вони бачать набір можливих сценаріїв для себе. Країна в уяві часто виглядає більш стабільною, ніж особисте життя. Люди ще вірять у спроможності держави, особливо поки є кошти, але не завжди розуміють своє місце в ній.Хто з читачів яким себе бачить через 2 роки і де? Як ви бачите долю власних дітей?