Ще одну сторінку | До маяка» Вірджинія Вулфзначить так, цілу книжку Вулф дуже мистецьки р...

🌊 «До маяка» Вірджинія Вулфзначить так, цілу книжку Вулф дуже мистецьки розповідає про те, що люди не дуже то й люблять інших людей, а я все чекала, коли ж вони доберуться до того маяка! Але, чорт, забудьте маяк, бо ця книжка просто fucking genius – люди в ній, речі, те, як місіс Рамзі завжди поруч і в кінці той останній мазок пензля. omg! В цій історії ми потрапляємо у свідомість всезнаючого оповідача (який при тому постійно змінюється, можливо, навіть посередині речення 😱), що переміщується між внутрішнім життям персонажів. Для мене це все виглядало як якийсь прозовий вірш, що перетворився на цілий роман про людське сприйняття та реальність.Авторка розкриває найпотаємніші думки та почуття персонажів, враження, в яких вони можуть навіть вагатися зізнатися собі, не кажучи вже про людей навколо. Розкриваючи сутність своїх персонажів, Вулф створює таких особистостей, з якими читачі можуть одночасно співвідносити себе через їхні тривоги, але й відчувати до них раптові хвилі відрази чи прихильності.То як же в такому разі все це поєднується? Як людина судить про інших, думає про них? Як складає одне з іншим і доходить висновку про те, приязнь відчуває чи неприязнь? А ті слова, що вони, зрештою, означають? І вона стояла мов заворожена під тією грушею, і зливою на неї падали враження про тих двох чоловіків, а стежити за власною думкою було все одно що слухати чиюсь мову, надто швидку, аби записати сова, але то був її власний голос, який відверто виголошував дещо незаперечне, вічне, але суперечливе, так що навіть тріщини та виступи кори груші безповоротно й назавжди закарбовувалися в ньому. Як на мене, тут Вулф геніально відображає процес переживання часу – блимання світла від Маяка, підкидання та піймання м'яча, відблиск свічок у темних вікнах під час вечері, період занедбаності, що настає у літньому пляжному будинку Рамзі.В історії небагато сюжету, але мені тааак подобається, що у першій та третій частинах увага зосереджена на подіях, що відбулись за кілька годин життя, а в другій частині ми отримуємо хроніку подій 10 років. Cекунди розтягуються, заповнюючи цілу сторінку, а роки зникають у нікуди.... перш ніж змінити плинність життя на застиглість малюнка, вона переживала кілька миттєвостей оголеності, коли здавалася ненародженою душею, душею без тіла, що дрижить на якомусь овіяному вітрами шпилі, беззахисною, виставленою проти всіх поривань і сумнівів. Cумна та драматична книга, письменниця розповідає історію з певною несентиментальною відчуженістю, але книга від того не менш приємна та захоплююча.В мене просто немає слів, щоб описати красу та оригінальність цього роману (чи будь-якої іншої роботи Вулф, власне). І хоча багато хто казав мені, що не варто поспішати з цим текстом, зрештою, дивовижно, як легко читати цю книгу, незважаючи на нескінченні коми та речення завдовжки в сторінку. Тепер хочу прочитати в оригіналі 👀Гадаю, це буде одна з тих книг, які я візьму до рук і перечитуватиму в різні періоди життя, завжди захоплюючись і водночас відчуваючи змішані емоції.#книжковий_відгук@zakapelok_ann