Дж. Армфілд «Наші дружини на дні морському»⭐️ 5/5🌙 4/5👻 1/5🌊 Є така категорія книжок, які я глибокодумно називаю «книжки про воду». Як виявляється, вони мені беззаперечно заходять. Майже зневірившись, Мірі нарешті дочекалася повернення своєї дружини Лії з глибоководної місії. Проте незабаром стає зрозуміло, що якісь таємничі події десь там, на морському дні, змінили жінку назавжди. Вона повернулася, проте ніби не тут. Тепер Мірі живе спогадами, намагається зрозуміти, підтримати та продовжувати любити… 🌊 Моя рука знала, в який момент потягнутися до цієї книжки, і її меланхолійність зайшла мені просто на ура. Читати її мов повільно опускатися на глибоке морське дно: разом з героїнями ти приймаєш ситуацію і спостерігаєш за нею крізь пелену води. 👁 Тут не слід очікувати деталей, адже історія доволі метафорична. Вона не лише про те, якими безпомічними ми можемо почуватися, коли не можемо витягнути близьку людину з її стану — тут ще зачіпається старий добрий страх невідомого, який надає книжці горору й ще більше підсилює її психологічність. Так, найглибші зони океану малодосліджені, і в них може плавати що завгодно, і це страшно. Та ще страшно, коли ти не знаєш, де твоя близька людина і що з нею, або коли вона повертається, але це вже не та, кого ти знаєш. 🙏Мені подобається дивитися на цю історію водночас з обох боків, і думаю, так і варто робити. Адже якщо вважати, що книжка тільки про розлуку й втрату, то її відстороненість може не спрацювати — ми спостерігаємо за шлюбом Мірі та Лії мовби лежачи у ванні, наповненій водою. А якщо дивитися на це як підводний горор, то жахи тут радше образні й периферійні. Однак це мені й сподобалося — що менше деталей, то більше розбурхується уява.🙌 На гудрідз писали, що ти або метчишся з вайбом книжки, або ні, і я дуже рада, що ця історія мені підійшла. А у вас які були враження?#omc_reviews