Це друг Космос і моя донька Софія в нашому дитячому патріотичному таборі «Азовець», часи АТО.

Космос — бойовий медик полку «Азов», надзвичайно добра, щира й емпатична людина. Ми дружили, підтримували одне одного, коли було важко. У мене й досі збереглося наше листування за всі роки служби. Час від часу я перечитую його, і щоразу це неймовірно боляче.

Він навчав дітей у таборі тактичної медицини. Діти любили його, а він любив їх і мріяв про власних. Так і сталося — він одружився з чудовою дівчиною, у них народилася дитина.

А потім — повномасштабна війна. Маріуполь. Азовсталь. Полон. Оленівка. І той самий барак…

Я була безмежно рада, коли побачила його у списках тих, хто вийшов живим з Азовсталі. Я чекала його з полону так само, як чекала багатьох інших своїх побратимів-азовців — хлопців і дівчат, з якими служила пліч-о-пліч вісім років. З багатьма ми були знайомі ще до АТО, ще з Майдану. І не лише Революції Гідності 2014 року, а й Помаранчевої революції 2004-го. В «Азові» ми були справжньою родиною.

Так само й у моєї доньки друзі залишалися в полоні або зникли безвісти. Вона так само чекала й вірила, що ми всі зустрінемось.

Але барак забрав багатьох із них. Забрав і Космоса.

Це були жахливі дні й тижні, поки підтверджувалися списки загиблих. Ми були на зв’язку з родинами день і ніч, телефонували одне одному, збирали по крихтах інформацію з усіх можливих джерел: через Червоний Хрест, телеграм- канали, Уповноваженого з прав людини, ГУР, СБУ, Координаційний штаб, через прихований зв’язок із побратимами в Оленівці, які вижили, розбирали завали, надавали першу допомогу пораненим і виносили тіла.

Саме так, по шматочках, склалася повна картина цієї трагедії. Трагедії кожної окремої родини, кожного друга, побратима, які вже мали надію. Надію, яку назавжди забрав воєнний злочин росії в Оленівці.

Мої рідні друзі… Ви назавжди залишаєтеся у моєму серці.

Ми пам’ятаємо кожного.

Ми не пробачимо.

І буде помста.