Історія одного натхнення. Буде лонгрід! Я попередила!

Дивилася я сьогодні лекцію Єльського університету по літературній класиці та становленню американської літератури з 1945.

(Не питайте, як, чому і навіщо - ваша авторка трошки головою вдарилася.)

Там було багато імен, але одне з них - Володимира Набокова, якого я, чомусь, ніколи не сприймала американським письменником. Я одразу ж: хіба він не російський? Як виявилося, американці дуже сильно сприймають його як свого. Кажуть, що Америка це його adopted homeland - всиновлена Батьківщина. І розповідали про те, як сильно він вплинув на літературу. І що, мовляв, його англійська хоча й була adopted, але майже рідна, бо він нею з дитинства розмовляв…

НА ВІДМІНУ ВІД ДЖОЗЕФА КОНРАДА!
І ви мені такі: 💁🏼‍♀️ Сашо, а шо це за дядя?
А я вам: любчик це наш!! Ріднесенький!

Коротше, він також дуже сильно вплинув на англійську літературу (саме британський бік, але це все розвинуло й американську частину), але!! Був!! Поляком. Не бийте 😂 Я переходжу до суті, вже майже.

Наш парубок з Житомира з дуже українським імʼям Джозеф прожив тут, потім був у засланні, потім жив в Чернігові, потім у Львові - але все ж переїхав до Польщі потім. Ну тобто досить цікаве питання від мене - а чого, власне, його поляком вважають? Ну то таке. Батя в нього помирає, мати теж, і дитинча відправлять…

Любчика нашого!! Який він нахрін Джозеф - ну Фомочка ж! Сарочкин сина! Адже відправляють його в Одесу до дядька. Джозеф закохується в море, стає моряком, і так починається його письменницький шлях.

Поляк, ага. Двісті разів.

Це я до чого. Джозефік зміг писати англійською, попри безліч мов в його світлій одеській голівці - і ваша автора зможе 🤭

Такі от казочки на ніч. Розкішниця на сайті, решта прод завтра. Цілую 💋