​🧠 Психічне здоровʼя під час війни: польові дані Doctors Without Borders

Звітність міжнародної гуманітарної організації «Лікарі без кордонів» (Médecins Sans Frontières / MSF) демонструє стабільний зсув у структурі потреб: психологічна допомога та лікування травми стали настільки ж критичним пріоритетом, як невідкладна хірургія чи медична евакуація.

📊 Що фіксують польові команди

За опублікованими даними MSF щодо роботи в Україні, психологічні команди та мобільні клініки в прифронтових регіонах (зокрема у Харківській, Донецькій, Херсонській, Запорізькій та Миколаївській областях) вийшли на безпрецедентні обсяги роботи:

▪️ Проведено понад 46 000 індивідуальних і групових консультацій із психічного здоровʼя для постраждалих від обстрілів, вимушених переселенців і медичного персоналу.
▪️ У мобільних клініках від 60% до 75% пацієнтів звертаються до фахівців із симптомами гострої тривоги, навʼязливими спогадами (інтрузіями), важкими порушеннями сну та соматизацією стресу.
▪️ Організовано окремі спеціалізовані центри ранньої реабілітації для людей із важкими воєнними травмами та ампутаціями (зокрема у Вінниці та Києві), де клінічна психотерапія інтегрована з фізіотерапією.
▪️ Спеціальними медичними потягами MSF евакуювали понад 4 000 пацієнтів із зон активних бойових дій, серед яких значна частка — літні люди та пацієнти з хронічними психічними розладами із закладів інституційного догляду.

У польових умовах фахівці MSF застосовують ступеневий протокол: від екстреної психологічної першої допомоги (PFA) безпосередньо після обстрілів до структурованої травмофокусованої терапії для зниження ризику хроніфікації ПТСР.

Моя думка

Коли я аналізую такі статистичні масиви, мені стає очевидним: польова медицина виконує колосальну роботу первинної стабілізації, але на плечі практикуючих психотерапевтів лягає виклик диференційної діагностики. У натовпі гострих реакцій легко втратити орієнтири, де закінчується нормальна відповідь психіки на ненормальні обставини й починається клінічний розлад.

Я переконаний, що в роботі з постраждалими від війни не можна покладатися лише на загальне враження. Щоб не працювати «наосліп», практикам критично спиратися на стандартизований скринінг. Для експрес-оцінки в первинній ланці доцільна коротка Шкала первинної діагностики PC-PTSD-5, для повної картини симптомів за DSM-5 незамінний опитувальник PCL-5, а диференціювати посттравматичний стрес від комплексного розладу за критеріями МКХ-11 допомагає Міжнародний опитувальник травми ITQ. Тільки спираючись на вимірювані дані, можна сформувати точний маршрут відновлення та вчасно помітити приховану коморбідність.

🔗 Джерело