Брайтон завжди вабив ескапістів та відмовників, людей, зачарованих свободою та спраглих до експериментів і альтернативного життя. Коли я вперше побувала там у дитинстві, пошарпаними площами кремового кольору сновигали цілі юрби літніх акторів, але до 1990-х років їх витіснила швидкоплинна хвиля гомеопатів, трансдиджеї та вчителі кундаліні-йоги. З тої пори, як принц-регент побудував собі палац із пишними куполами, місто отримало репутацію оазису розваг, насамперед квірного міста, але добродушно відкритого й до інших смаків. У п’ятницю ввечері пляжні клуби заполонювали лондонці, одягнені у шкіряні портупеї та з крильцями фей за спинами, їхні обличчя усіяні блискітками — вбоге місто пульсувало у ритмі сексу.Я переїхала туди в юнацькому віці й прожила там на добрий десяток років довше, ніж збиралась, змінюючи раз за разом помешкання у багатоповерхових, занедбаних будинках із височезними стелями; і хоч обслуговування будинків було не найкращим, та неймовірні морські краєвиди солодили мені душу. В останні роки того століття секс траплявся невимушено, без жодних гендерних рамок. Він був навіть у повітрі, створював особливу атмосферу міста. Наприкінці вечірок виснажені тіла лежали розпластаними повсюди, що на ліжку, що біля басейну вдома у когось із нових знайомих. Мені подобалися зміни настрою, як платонічна прихильність переростала у щось більш сфокусоване й ненаситне. Іноді секс був дуже хорошим, без решти зобов’язань, тож деякі з цих інтрижок, відносно безтурботні, могли тривати роками, легко вписуючись у прогалини поміж більш серйозними стосунками.«Тіло кожного». Уривок із книжки Олівії Ленґ про тілесну свободу та обмеження