Робила собі довгі вихідні «щоб подумати», і в списку був подкаст, бо мені справді важко прийняти рішення. Далі пост не дуже цікавий, але я хочу проговорити.Мене пригнічує, що для більшого охоплення в Україні потрібно робити контент із відео. Це об’єктивна реальність, головний майданчик — YouTube.Я здебільшого слухаю аудіо і, звісно, не одна така, але цифри не обманеш. Відео дає ширше промо і більшу аудиторію.Попри те, що я не створюватиму «дуже масовий» продукт, результат у відео все одно був би сильніший. Але навіть знімання у подкастерській — це зовсім інші фінансові й часові вкладення. До начитки, підготовки та організації додається як мінімум укладка (а з відключенням світла інколи й голову нормально помити складно), довший продакшн, ширше промо.Мені цікаво говорити про книжки, я бачу теми, які треба підсвітити, і напрямки, куди рухатися. Але питання стоїть у форматі і в тому, скільки себе я можу й хочу вкладати.Загалом я бачу «Коли ми говоримо про книжки» як більший проєкт, як екосистему, де можна змішувати формати й робити різний контент.За рік активної роботи зрозуміла «сфери впливу». Фінансова перспектива поки не дуже приємна, але вже точно не нульова. Навіть з огляду на всі не дуже позитивні розмови. Книжковий клуб, модерація подій, подкаст, тексти хочеться доповнити кураторством (у яке я вже зайшла) та іншими продуктами.Ніша частково заповнюється, але все ще є багато простору. Конкуренція маленька, поле велике.Коротше, є над чим подумати, коли плануватиму наступний рік. А найближчим часом я все ж запишу кілька аудіоепізодів.