По ресурсу картина була наступна - тижнева артпідготовка без оперативного ефекту - артилерію клали по полях навколо посадок; справна техніка, кинута через відсутність злагодженості; втрата документів управління; фактична відсутність управління; заборона евакуації техніки із сірої зони. Ту техніку, яку нам вдалося витягнути, потім із конфліктом вилучала ВКР. Я просив дозволити нам витягти іншу за умови, що вона хоча б тимчасово лишиться в нашому підрозділі на час перебування на цьому напрямку - відмовили. Через кілька днів противник спокійно знищив її мінометним вогнем. Тому твердження про критичну нестачу ресурсу, з мого досвіду, не відображає реальної картини. Ресурс був. Проблема - в його розподілі та застосуванні.Основні помилки наступальної операції 2023 року - на мою думку: невдало обраний напрямок основного удару і слабке планування; нераціональний розподіл техніки й особового складу без урахування досвіду та морального стану військовослужбовців; відсутність гнучкості після втрати темпу. Коли стало очевидно, що напрямок буксує, потрібно було змінювати задум і перекидати резерви туди, де є динаміка. Війна - це адаптація. Це маневр, блять. Це здатність визнати, що початковий план не працює. Але впертість тих самих генералів затьмарює розум - як тоді, так і в ситуації з наступальною операцією на Курському напрямку - «дожмьом».Але лобове продавлювання противника, який має кратну перевагу в людському ресурсі, - це не мистецтво війни. Це дурість, яка, на жаль, вартує нам життя найкращих синів та доньок України і не приносить жодного результату. Кожен повинен відповідати за свої прорахунки і кожен повинен відповідати за свої здобутки. Поразки не можна списувати на «обставини». Тож погони не мають давати імунітет від помилок, а посада не має знімати відповідальності за наслідки рішень.