ТРИ БИТВИ навколо російського дизеля. І четверта, яку Україна повинна почати вигравати
Домовленість Трампа і путіна про постачання російського дизеля - значно більше, ніж чергова новина енергетичного ринку.
Вона демонструє, наскільки різними є стратегії трьох учасників - росії, США та України.
І чому Україні потрібна не лише реакція на чужі рішення, а власна стратегія формування інтересів союзників.
путін грає у війну на виснаження.
Його мета - не просто захоплювати території. А зробити продовження російської агресії дедалі дорожчим для України та її партнерів.
Українські удари по НПЗ завдають шкоди російській воєнній економіці. Але світова енергетична криза дає кремлю нову можливість.
росія пропонує дизель, якого бракує світовому ринку, й отримує послаблення американських санкцій.
При цьому російська пропаганда навʼязує світовій громадській думці сприйняття, ніби українські удари по російській нафтопереробці - це проблема для американських споживачів.
Тобто москва намагається перетворити український військовий успіх на аргумент для обмеження українських можливостей.
Трамп грає на швидкий результат для американців.
Високі ціни на дизель — реальна проблема для фермерів, перевізників і промисловості США.
Трамп хоче показати, що здатний її розв’язати.
Домовленість із путіним дозволяє оголосити про додаткові поставки пального. Ринки вже відреагували на новину.
Однак обіцяні обсяги невеликі відносно американського споживання, а можливість тривалого здешевлення залишається непевною.
Натомість послаблення санкцій проти росії вже відбулося.
Тут виникає важлива асиметрія: економічний результат для Америки ще треба отримати, а економічну поступку росія вже має.
Україна потребує збереження своїх військових можливостей і підтримки США.
Це зрозуміла мета.
А додатково ще Зеленський потребує схвалення, «аплодисментів» усередині країни та збереження абсолютної монополії на прийняття рішень.
Це суттєво звужує можливості підібрати працюючі засоби для досягнення мети.
Україна не повинна односторонньо відмовлятися від ефективного засобу послаблення агресора.
Пропозиція взаємного припинення ударів по енергетиці принаймні створює предмет для переговорів. Теоретично.
А практично цей предмет мав би постійно посилюватися, актуалізуватися, доноситися до Трампа і його оточення.
Саме так роблять росіяни - і всі ті, хто хоче чогось домогтись від нинішньої адміністрації США.
А публічна критика рішення Трампа, навіть справедлива, сама собою не створює альтернативи.
Більше того, є ризик, що суперечка перетвориться на змагання особистих позицій двох президентів, як уже було і не принесло Україні нічого хорошого. Як мінімум, питання, як змусити росію припинити війну, відійде на другий план.
Україні потрібна четверта стратегія - створювати власну цінність для союзників.
Ми не можемо, та й не зобов’язані, шукати Америці заміну російському дизелю.
Але можемо запропонувати США інші результати, які відповідають американським інтересам і водночас посилюють Україну.
Такий підхід уже працював.
У 2017 році за президентства Порошенка Україна розширювала економічну співпрацю з першою адміністрацією Трампа: американське вугілля, домовленості щодо локомотивів General Electric, промислові контракти.
Це створювало економічний інтерес американських компаній та їхніх працівників у співпраці з Україною.
Тоді ж адміністрація Трампа ухвалила історичне рішення про постачання Javelin.
Сьогодні Україна могла б запропонувати навіть більше.
Перше - спільне оборонне виробництво.
Українські технології безпілотників, протидронових систем, радіоелектронної боротьби. Спільні підприємства, випробування, виробництво й закупівлі.
Не лише допомога Україні, а нові можливості для американської оборонної промисловості.
Друге - спільна безпека.
Україна накопичила унікальний досвід протидії масованим атакам на міста, енергетику та критичну інфраструктуру.
Цей досвід потрібен і союзникам.
Його можна перетворювати на спільні технологічні програми, навчання, випробування та захисні рішення, не послаблюючи оборону України.

Третє - економічні проєкти, вигідні обом сторонам👇