Коли в країні немає світла — і в прямому, і в переносному сенсі. Коли люди не знають, коли, як і чим закінчиться війна. Коли бізнес виживає від генератора до генератора, а родини — від тривоги до тривоги. І на цьому тлі ми чуємо про «Пакети процвітання»🙃, великі плани відбудови, нові фонди та стратегії на десятиліття вперед. ЦЕ НОРМАЛЬНО? Про яке процвітання можна говорити, коли сьогоднішня реальність — це війна на виснаження? Поки що:• немає жодного відчутного успіху в переговорах;• немає зрозумілої моделі безпеки;• немає навіть базової визначеності для громадян і бізнесу. Плани на післязавтра потрібні. Але вони не можуть підміняти відповіді на запитання про сьогодні. Людям потрібна не презентація майбутнього, а чесна розмова про теперішнє:❓ як пережити/дожити цю зиму,❓ як втримати економіку і своє робоче місце,❓❓ як зберегти армію і країну. Держава має говорити з суспільством однією мовою, а не мовою паралельної реальності. Ну правда, сиджу і думаю: кому обіцянки такого штибу ще подобаються, на кого це розраховано⁉

Не хочу навіть заїкатися про всі "обіцяні досягнення", бо вони ВСІ є ОБ"ЄКТАМИ злих жартів. І без мене.

📝 нардепка «ЄС» Ніна Южаніна🇪🇺

Слідкуйте за ЄС в Телеграмі!