У часи викликів ми особливо гостро потребуємо простору, де можна не тримати себе в руках. Де можна говорити. Мовчати. Сміятися. І не соромитися сліз. Саме таким вечором стала наша зустріч «Щоб не плакать, я сміялась».Восьмеро жінок вийшли на сцену з особистими історіями, в яких — тривога й віра, поразки й відновлення, біль і гумор. Це були виступи-монологи, що після виступів перетворили на живі розмови. Виступали: Зоя Казанжи — письменниця, журналістка, модераторка вечора. Її проникливий вступ і уважна присутність протягом зустрічі задали тон: без масок, з повагою і теплом. Наші любі Христина Педь, Ксенія Мухортова, Льоля Філімонова, Жанна Супруненко, Світлана Боглачова, Альона Велика!З України до нас завітала Олена Грекова— офіцерка Військово-Морських Сил України.Окремим блоком стали відеозвернення — послання від українок, Віолетта Дідук (Одеса), Олена Шушпанова (Одеса), Надія Яшан (Торонто). Вони довели, що відстань — це не перешкода для єдності та підтримки.Ми вдячні кожній, хто говорила й слухала. Дякуємо за обійми, сміх, довіру і бажання перетворювати біль на сенс, втому — на близькість, а розгубленість — на діалог.Щоб не плакать — ми сміємось. А потім — змінюємо світ.Більше фото тут.