Тож коли ми говоримо про вибір, варто чесно розрізняти: одна справа, коли жінка, яка любить підбори, знає, що вони з нею роблять, і свідомо погоджується раз на місяць поболіти заради вечора, у якому почувається королевою. Зовсім інша – дрес-код, який наказує секретарці, стюардесі чи продавчині стояти на каблах вісім годин, бо так вимагає посада, або фестиваль, який розвертає жінку з ампутацією, бо її пласка підошва ображає чиєсь почуття прекрасного. Перше – це вибір. Друге – це податок, який стягують болем та сплачує його тільки одна стать.

Я закликаю памʼятати дві прості речі: що влада дивитися згори колись належала виключно тому, хто носив підбори, просто потім чоловіки тихенько забрали собі зручність, а нам лишили виключно красу та біль. І що твоя стопа належить тобі, а не дрес-коду, не фестивалю та не чоловікові, який вважає, що жінка зобовʼязана страждати аби йому було приємніше дивитися. А носити чи не носити вирішуй сама, знаючи при цьому всю історію та можливі наслідки.

Матеріал створила Ольця Шиошвілі тож його захищено авторським правом.