А тепер подивіться на тих, хто зробив так, як хоче наша Рада церков. У США сексуальна освіта віддана на рівень штатів, і частина з них десятиліттями вчить дітей виключно стриманості до шлюбу, там немає жодного слова про контрацепцію. Це називається abstinence-only, освіта утримання, рівно те, чого від нас вимагають під виглядом моральності. Результат відомий і незмінний роками. Техас, оплот цього підходу та лідер за обсягом федеральних грошей на освіту утримання, має один з найвищих показників підліткових пологів у країні та найвищий рівень повторних підліткових вагітностей. У сусідній Каліфорнії, де комплексна освіта обовʼязкова, цей показник майже вдвічі нижчий. У штаті Массачусетс, теж з нормальною освітою, найнижчий у країні. З пʼятнадцяти штатів з найвищою підлітковою вагітністю всі до одного наголошують на стриманості, а сім взагалі не вимагають викладати сексуальну освіту. Дослідження кажуть прямо: освіта утримання не зменшує підліткову вагітність, а цілком ймовірно її збільшує. Бо незнання не робить дитину цнотливою. Воно робить її вагітною, інфікованою та беззахисною.

Найболючіше для нас в цьому контексті, що в Україні до цього купажу додається ще одна складова: за 2020 рік українські дівчата 15–17 років зробили понад пʼятсот абортів, а дівчата до чотирнадцяти, вдумайтесь, до чотирнадцяти, ще тридцять пʼять. Це діти, яким держава не дала ні знань, ні захисту, а тепер відкликає навіть ту програму, що могла б колись цей захист дати.

Інформаційний вакуум ніколи не лишається порожнім. Якщо дитині не розкаже школа, їй розкаже порно, старший хлопець або та сама доросла людина, від якої її ніхто не навчив захищатися.

А тепер про те, чому я взагалі не вірю, що ця історія стосується турботи про дітей. Бо це не перша тема, яку ховають тими самими церковними руками. Стамбульську конвенцію, документ про захист жінок від насильства, в Україні гальмували одинадцять років, і саме Рада церков роками вимагала її відхилити через слова «гендер» та «сексуальна орієнтація». Ратифікували лише у 2022, під час повномасштабної війни, коли ховатися вже було відверто незручно перед Європою. Законопроєкт, який мав посилити відповідальність за мову ненависті, церква зустріла попередженням про «збурення мільйонів віруючих». А тепер, поки ви читаєте цей текст, вони ж переписують Цивільний кодекс.

Двадцять восьмого квітня Верховна Рада прийняла в першому читанні новий Цивільний кодекс. У ньому є стаття, яка визначає фактичний сімейний союз виключно як спільне проживання двох осіб протилежної статі. Тобто всі інші сімʼї, які реально існують в Україні просто зараз, для держави не існують. Жодних реєстрованих партнерств, попри те, що Україна сама взяла на себе зобовʼязання їх запровадити в межах вступу до ЄС, а Європарламент прямим текстом просив це зробити. У першій версії проєкту було ще веселіше: туди заклали зниження шлюбного віку та можливість розлучення на підставі «небажання мати дитину» чи «нездатності до зачаття». Після хвилі критики ці норми тихо прибрали, без жодних пояснень, ніби їх там і не було. А поки депутати голосували за визначення сімʼї через протилежну стать, київський суд окремим рішенням мусив визнавати двох чоловіків сімʼєю, бо закон такої можливості не дає, а люди живуть і помирають у правовому вакуумі.

Помітили системність? Дитину забороняють вчити, що її тіло належить тільки їй. Дорослим відмовляють у праві назвати свою сімʼю сімʼєю. І школу, і кодекс редагує по суті один і той самий орган, який не несе жодної відповідальності за наслідки, не платить за підліткові пологи, не сидить з інфікованими, не ховає тих, хто не пережив насильства, про яке не знав якими словами розказати.

Хармофемізм, якщо коротко, про право людини на гармонію з власним тілом та власним життям. А гармонія починається з простого: я знаю, як влаштоване моє тіло, я знаю, що маю право на згоду, я знаю, що моя сімʼя це моя сімʼя. Усе, що нам пропонують натомість – це незнання, яке видають за невинність, та беззахисність, яку видають за мораль.