Хосе Антоніо та Леон Дегрелль були, без перебільшення, спорідненими душами. Неможливо зрозуміти особистість Дегрелля, не підкресливши його поетичну натуру. Понад усе він був поетом. Навіть політика для нього була великим поетичним твором, який він намагався створити “не голосними й приголосними, а плоттю, серцем, скорботами й надіями народу”. Він говорив, писав і мислив, як справжній поет. І Дегрелль, і Хосе Антоніо були пройняті первісною й незаперечною поезією. Вони були бардами політики й поетами Християнства, які підіймали стяг і тримали його високо, захищаючи з радістю й поетичністю, бо були переконані, що народ із покликанням може бути захоплений лише мінстрелями. “Перед обличчям поезії, що руйнує”, вони обидва протиставили “поезію обітниць” — сильним голосом і військовою впевненістю, з маршальською поставою, воїнським духом і душею монашого стоїцизму.— «Леон Дегрель у вигнанні» — післявоєнна біографія, написана близьким соратником і другом Л. Дегреля — Хосе Луїсом Хересом Ріеско.На фото Леон Дегрель відвідує могилу Хосе Антоніо.