Цьому випадку вже декілька років, але я зберігаю його, як квиток на найдорожчого коучера у світі, як путівку в кругосвітню подорож, як нескінченний рахунок в швейцарському банку.Я їхала в автобусі, а навпроти мене - жінка з дитиною років трьох. Хлопчик, ясна річ, крутився, розглядаючи вид з вікна, як кращий кінохіт усіх часів. Автобус злегка сіпнувся, і малий зіскочив зі свого сидіння. Нічого не розуміючи, перелякано подивився на маму. Вона спокійно відповіла:- Все добре, ти всього лише впав і трохи ударився. Але нічого страшного, піднімайся, це дуже легко. Бачиш, автобус вже їде далі. І я поруч.Хлопчак заліз на своє місце, а я схопила ці слова і сховала їх глибше. Куди-небудь назавжди, щоб не забути. Це так важливо - навчитися з самого малечку максимально спокійно реагувати на падіння.Але не менш важливо уміти бути тією людиною, яка в потрібну мить може сказати : "Все добре, ти зможеш піднятися, я поруч". Без крику, без "я ж попереджала", без "ти як завжди". Просто - поруч.Тому що завжди можна піднятися і автобус вже їде далі.© Тамріко Шолі