🕊 «Дмитро був сміливий, відважний, завжди впевнений у собі, мав свою думку і свій погляд на будь-яку ситуацію, ніколи не відмовляв у допомозі друзям, побратимам і навіть незнайомим»Дмитро Дмітрішин народився в місті Щастя на Луганщині. Там навчався в школі, згодом здобув спеціальність електрозварювальника у технікумі.Дмитро став добровольцем ще у 2014 році. Служив у 53-й механізованій бригаді з 2016 року, потім у 93-й бригаді «Холодний Яр» і 59-й бригаді. Потім знову повернувся у 53-тю бригаду імені князя Володимира Мономаха, з якою починав свій бойовий шлях.На початку повномасштабного вторгнення Дмитро служив між Волновахою та Маріуполем. Там його взяли у полон. Він перебував у сумнозвісній колонії в Оленівці, пережив 6 допитів з тортурами. У кінці березня 2022 року його обміняли. Після полону проходив реабілітацію у київському госпіталі, і через півтора місяця Дмитро повернувся на службу у свою військову частину.З майбутньою дружиною Ольгою познайомився у Київській обласній лікарні, куди потрапив унаслідок важкого поранення. Дівчина працювала там медсестрою у травматологічному відділенні. Почали зустрічатися, а у жовтні 2022-го одружилися.«Дуже любив рибалку, це було його хобі, любив автомобілі, із задоволенням їх ремонтував, полірував, шліфував, фарбував. Ніколи не сидів без діла, диван і телевізор це взагалі не про нього, завжди в був у русі. Коли не займався справами, ми просто гуляли по місту або на природі. В нас були чудові стосунки, ми завжди були разом, весь побут вели разом, дуже багато гуляли у парках, скверах, ходили в кіно, театр, кафе, в гості до друзів, в кінці дня завжди обговорювали події сьогодення, ділилися своїми думками, емоціями», — згадує про чоловіка Ольга.У 2024 році під час обстеження в Дмитра виявили рак шлунку. Спочатку була операція, далі — 4 курси хіміотерапії. Два місяці все було добре, але потім стався рецидив.«І знову важка операція, і вже в березні 2025 року у Дмитра прогресивно став погіршуватися стан здоров’я. В серпні того ж року його госпіталізували в критичному стані, а 29 серпня 2025 року він помер від зупинки серця та супутніх хвороб внаслідок онкологічного захворювання. З родичів у Дмитра, крім мене, залишилися ще сестра Анастасія та три племінниці – Софія, Соломія та Кароліна», — розповідає дружина.Дмитро Дмитрішин був нагороджений почесним нагрудним знаком командувача Збройних Сил України «За службу», орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «За Незламність».Повну біографію Героя читайте ТУТ.🕯 Щоранку о 9:00 ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, хто віддав життя за волю України. Сьогодні ми згадуємо Дмитра Дмітрішина. Вічна пам’ять Герою!Facebook | Instagram