Вирішила прочитати кілька сторінок перед сном і намотала кілька кіл по кімнаті, думаючи, що би такого обрати. «Смішно, що ти спитав» я свого часу купила, згадавши, що то та сама «Funny You Should Ask», яку на Goodreads порівнювали з Емілі Генрі (вона була фанаткою). Книжка благополучно більше року пролежала між «Дрібним шрифтом» і «Моєю вбивчою відпусткою», а потім ми якось кілька хвилин обговорювали її на робочому зідзвоні. Я плакала кілька разів: перші три через те, що якось надто сильно побачила в головній героїні і її почуттях себе. Це історія про двох дорослих людей, які зустрілися після славнозвісного інтервʼю і10-ти років мовчання (на момент розповіді головній героїні тридцять шість, а йому – сорок). Дивовижно, як ця книжка зачіпає тему дорослішання, творчості, алкоголізму та важливості отримувати відповіді на запитання, які не були озвучені (навіть якщо пройшло 10 років і ви сумарно знайомі шість днів). Втретє я плакала, коли прочитала фразу «Смішно, коли світ думає, що тебе знає. Або коли ти думаєш, що світ знає, хто ти». Не питайте 😒

Мої кілька сторінок перетворились на 420 прочитаних сторінок і якісь сентиментальні 5 з 5-ти зірочок. Можна я нераціонально її вам пораджу? Бо відчуваю, що вона не всім сподобається, не всім відгукнеться оця мулька із другим шансом за 17271 років (ми ж розуміємо, що я образно, так?).