«Деякі його приятелі та наставники помітили в ньому здібність до боротьби й радили йому зайнятися атлетикою. Філопемен запитав у них: чи не зашкодять йому бодай трохи атлетичні вправи для військової справи? Вони підтвердили, що тіло борця й воїна, а також їхній спосіб життя, зовсім різні, що атлети вживають іншу їжу й виконують інші вправи, ніж воїни; що одні намагаються збільшити й зберегти тілесну силу тривалим сном, стабільним харчуванням, рухом і відпочинком у певний час; що найменша зміна, найменше відхилення від звичного способу життя для них небезпечне; натомість військовій людині належить бути звичною до різних змін і нерегулярностей у способі життя, і, що найважливіше, легко переносити голод і долати сон.Філопемен, почувши це, не лише відмовився від атлетики й насміхався з неї, а згодом, уже будучи полководцем, виявляв до неї презирство й ганьбив її, скільки міг, аби вивести з ужитку як мистецтво, яке робить найміцніші тіла непридатними до необхідних військових трудів.»Філопемен. Порівняльні життєписи