🤩 «Викрадач дітей» Бром⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Ох, стільки думок у голові, що доводиться докласти зусиль, аби зрозуміти, за яку з них схопитися першою...😉 Почну з того, що я прийшла до цієї книжки, шукаючи темний ретеллінг казки. Такий, щоб було справді страшно, щоб не було любовної лінії, і сторінки, де герої щасливі, можна було б перерахувати на пальцях однієї руки.І з цим завданням «Викрадач дітей» ідеально впорався. Похмурий, казково-страшний ретеллінг про хлопчика, який не хотів дорослішати й жити у світі дорослих, про чарівний острів, населений різними істотами, і про «піратів», які полюють на дітей.😉Крім очевидного конфлікту щодо дітей, яких «викрадав» Пітер, мені шалено сподобалася релігійна складова історії. Зіткнення двох вірувань, Старих богів і християнства, що межують з фанатизмом, допомагало тримати напругу до самого кінця, не даючи з точністю передбачити, яким же буде фінал.😉Бром не щадив ані своїх героїв, ані сердець читачів і безжально звалював на нас усю темряву обох світів: від педофілії до тортур. І здавалося б, щойно ковтнеш свіжого повітря, як знову починаються жахливі події, і це не може не вражати.😉Насправді десь у першій половині книжки я думала, що вона аж надто велика: ніби читаю, сторінки гортаються, події проходять, але все так тяжко, що в деякі хвилини мені здавалося, чи не занадто це затягнуто?Але варто було зупинитися і подумати, про що мені щойно розповів автор, як ці сумніви зникали. Кожна сцена в книжці мала місце бути й вплинула як на основний сюжет, так і на цілісність оповіді.😉Автор чудово впорався із завданням створення власної світобудови, ідеально поєднуючи свою фантазію зі старими міфами, віруваннями та історією. Те, яким він зробив Капітана та його людей, як показував Дияволят, яких «виховував» Пітер, яким він зробив духів та інших істот Авалону, настільки добре доповнювало одне одного, що до побудови арок героїв у мене взагалі не виникло питань.😉Історія про Пітера Пена ніколи не мала стати доброю казкою — скоріше повчальною притчею або ж кошмаром, яким можна налякати перед сном.Нік, один із головних героїв цієї книжки, дуже влучно зауважує, що діти, яких привів на острів Пітер, йдуть не на службу його Пані, а саме за ним; вони люблять його і хочуть радувати його, бо усмішка Пітера — найзаразливіша річ у світі.😉 А сам фінал розбив мені серце. Я до кінця сподівалася на хоч краплину щастя, але Бром був безжалісним.Дуже раджу прочитати, і хочу взятися за інші книги автора, але трохи пізніше — спочатку треба осмислити цю.#книговідгук