Поки жінка в жертві - нація не стане зрілою. Жінка в жертві не може бути опорою. Вона тягне вниз. Жінка в істериці - це слабке місце системи. Жінка, яка все життя шукає, хто її “полюбить”, “забезпечить”, “заспокоїть”, - це ще дитина, яка хоче на ручки. А ми більше не маємо права бути дітьми. Ця країна, ця реальність, цей час вимогиють жінку в позиції дорослої. Любі мої жінки, ми вже досить настраждалися. Плакали, терпіли, рятували, ламались, мовчали, “та нічого-нічого, я сильна”. Історично ми виживали. Але тепер настав час жити. Я вважаю: саме ми, жінки, маємо вийти з ролі жертви першими. Не тому що ми “кращі”. А тому що хтось має бути першим. Бо чоловіки після в*йни можуть прийти зламаними. Їхня психіка, нервова система, тіло можуть не витримати. І їм буде потрібна жива, тиха, сильна жінка. Не свята і не рятівниця, а та, яка створила всередині себе фундамент не для когось, а для себе. І яка, стоячи на ньому, може витримати ще й інших. Ми не можемо чекати, поки нас хтось “підтримає”. Ця країна вже не витримає ще одне покоління жінок, які чекають, що їм хтось дасть дозвіл бути собою. Жінка майбутнього - це не та, що в сльозах. Це та, що в опорі. І ми не рятуємо чоловіків. Ми стаємо собою і тоді чоловіки мають куди повертатись в прямому чи переносному сенсі.❤️