Багато з тих, хто підтримує Україну і українців коли ми «вмираємо», не готовий підтримувати нас, щоб ми «жили».Очевидно, безпрецедентний спротив українців імперській агресії Росії отримує велику моральну підтримку серед Людей (не серед цифрових юрб) і переважно прагматичну підтримку серед урядів. Війна на чужій території чужими руками і чужими смертями завжди краще, ніж війна дома.Але коли заходить питання, що Україна хоче не лише вмирати, але й жити, розвиватися, ставати собою, бути Великою - це викликає спротив навіть під час війни. І цей спротив зростатиме далі. І це потрібно розуміти. «Друзям» легше підтримувати нас в біді і частково її розділяти, але мало хто з друзів готовий розділити наш успіх.Нині ми бачимо як у недопущенні експорту українського зерна (одного з небагатьох джерел наших валютних надходжень, а отже виживання України) сформувалася дивна і дика коаліція…«Коаліцію смерті» виявилося сформувати легше, ніж «коаліцію життя».А нам потрібне саме життя, а не виживання; Перемога, а не гнилий тимчасовий компроміс; Велика Україна, а не постколоніальний покруч.І це все можна лише здобути, а не збудувати. Переважно всупереч, а не завдяки, пробоєм проти течії…