День ГероївНині українці традиційно вшановують День Героїв. Так склалося що героїв нашій нації не бракувало ніколи. Ворог відвічний. Війна тисячолітня. Та сама з тими самими. Пишаюся, що знаю нині Героїв справжніх. Не книжкових і кіношних. Маю честь бути нині серед найкращих людей нашої країни. І світу теж. Гордий, що більшість друзів обрали цей шлях і стали Героями. Колись ми лиш читали і споглядали з екранів звитягу русичів, боротьбу козаків, посвяту гайдамак, чин січових стрільців, змагання вояків УНР та ЗУНР, подвиг карпатівців, безсмертну славу бойовиків УВО та ОУН, бійців УПА. Тепер і наше покоління в цьому ряду. І мені не соромно за чоловіків моєї нації. За тих, хто в строю. Але водночас, мені дуже соромно. За тих, хто уникнув свого Священного обовʼязку і найпочеснішого права. Права захищати матір-Україну. Права стояти в лаві плечем до плеча з нашими безсмертними. Соромно, що не навчилися належно відзначати Героїв справжніх. Що з дизертирів зробили Героїв. Що поки стоїть фронт, суспільство ламається і відступає всередині. Соромно, що не навчилися шанувати справжніх героїв. Мертвих і Живих. Соромно, що і досі не має ні Пантеона Героїв у Києві. Але щойно виникла перспектива перевезення праху наших Великих в рідну землю як плебс розпустив біснувате скавуління. Мені соромно, що навіть цей день держава не здатна відзначити гідно. Мільйони людей перетворили на карго-культ бандерівське вітання «Слава Україні», використовують бандерівський червоно-чорний прапор. Мені соромно, що війна не всіх змінила. А лиш всіх проявила. Що в країні, яка спливає кровʼю, хтось сміє наживатися на крові. Соромно, що на фронті так і не зʼявилися серед бригад наступу - хоча б одна бригада суддів з умовною назвою «Свавілля і безчестя» чи декілька прокурорських полків «Бєзпрєдєлу». Як і бригад псевдо борців з корупцією. А одні й інші і в тилу отримують нормальні «бойові» в тилу і в кишенях носять пістолети. А ще всуціль заброньовані або після пару фото зі зброєю успішно списаних. І все ж мені в переважній більшості не соромно. Навпаки гордо. Що живу в великий історичний час. Що живу серед Героїв. Що нарешті можемо помститися за сотні років окупації, колонізації, наруги. А ще Герої таки не вмирають. Вмирають ті, хто вибрав звичне життя біля дивану. Ті ж, хто кладе голову за Батьківщину і Націю не вмирають ніколи. З Днем героїв, Націє Героїв! Юрій Сиротюк Президент аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень, головний сержант батальйону безпілотних систем 5 окрема штурмова Київська бригада ЗСУ.