У віддаленому куточку Берліна, на кінцевій автобуса, майже в лісі, стоять два ряди охайних будиночків з червоного каменю. Між ними - затишна алейка у затінку дерев, що веде до елегантної церкви. Раз на півгодини чутно дзвін.Якщо піти далі - побачиш, як ллється вода у фонтані та кущі зростаються у арки. А за цим - такі ж охайні будиночки. Я приходжу повз один з них, і жінка з вікна зі мною вітається. Поряд зі мною проїжджає пара людей на інвалідних кріслах ідеально рівною дорогою. Дівчина, що помічає, як я дивлюся на мапу в телефоні, питає, чи не може вона мені допомогти.Ніщо, окрім рідкого дзвону, не порушує блаженну тишу.Я дивлюся на все це і думаю: "Це було б ідеальним сеттингом для загадкового вбивства".Так-то це місце - головне управління християнської організації, що займається фінансуванням медичних та соціальних проєктів. І в тому числі вони фінансують мого нового роботодавця, тож технічно... я тепер працюю на них? Адже я тільки що підписала контракт.Ну, сподіваюся, якщо в цьому затишному містечку і станеться жахливе вбивство з детективним потенціалом, то хоча б не моє.