🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Частину своєї душі я залишила в непрохідних кавказьких лісах.🤩🤩Сьогодні ходила 🤩🤩прощатися. Напевно, 🤩інакше це й не назвеш. Блукала знайомими стежками й зовсім безіменними доріжками, де густа зелень приховує світ так надійно, ніби за її межами нічого й немає. Віддала шану батьку Велесу, трохи посиділа в тиші, слухаючи, як вітер перебирає гілля дерев.🌟🌟🌟Дивно, як 🌟🌟🌟прив’язуєшся до того, 🌟🌟🌟чого спочатку навіть не помічав. Коли я лише приїхала сюди, ці ліси були просто частиною краєвиду. Красивою, але чужою. А потім поступово стали чимось значно більшим. Тут я гуляла, коли було важко. Сюди приходила в хвилини радості. Тут переживала свої кризи, будувала плани, шукала відповіді на запитання й часом знаходила їх там, де зовсім не сподівалася.Іноді кажуть, що дім – це люди. Але мені здається, що домом можуть стати й місця. Такі місця, де тобі завжди було спокійно, де на тебе ніхто не чекав, але куди завжди хотілося повертатися.🤩🤩Незабаром я покину🤩🤩Кавказ. І я знаю, що 🤩🤩через роки в пам'яті зітруться назви доріг, дати та безліч дрібниць. Але залишиться відчуття цих лісів: вологе повітря після дощу, густа зелень по обидва боки стежки, тиша, яку порушує лише вітер у гілках. І щоразу мені здаватиметься, ніби десь там досі блукає маленька частинка мене.🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩