Один день - дві новини. На Херсонщині оператор російського дрона поцілив маля. Він бачив хлопчика на екрані, Він свідомо захотів його вбити і ще й певне цим хизується. І свого часу він за це відповість. На курщині внаслідок роботи певео по українському дрону загинула дитина, старша трішки. Я розумію, багато то не розділить таку позицію зі мною, але мені болить за обох. Діти є діти, у них немає національності. Доти, звісно, поки вони не стають достатньо зрілими, аби стати носіями пропаганди. Який висновок хочеться зробити? Що треба припинити це. А кому не хочеться? Не можна забувати про те, що до весен 2014 і 2022 цього не відбувалося. Це почала росія. На ній лежить відповідальність. За все. Абсолютно за все. І свого часу вона відповість. За все. Абсолютно за все. А зараз - припинення війни цілком залежить від росії, але вона не хоче. Їй абсолютно байдуже на усі можливі трагедії. Правда в тім, що росії загалом абсолютно начхати що на своїх дітей, що на наших, що на будь-чиїх іще. А нам ні. А ще насправді в новинах ми бачимо одну соту частинку того, що коїться насправді. А ще українських дітей загинуло тисячі, десятки тисяч викрадено, і кожен день вони страждають, нові і нові, знову і знову. Я віруючий, мені трішки легше в контексті прагнення справедливості: я знаю, що такого сценарію, де злочинці уникнуть відповідальності, не існує. І немає значення ані їхній статус, ані їхні статки.