Бунт півнів у парашном бараці.Спочатку все було однозначно і зрозуміло. Чоловіки встали й пішли на війну. Хто добровільно, хто отримавши повістку. Після Житомирської траси розповідати про «психологічну мотивацію» може лише дегенерат. А грошове та речове забезпечення в Армії й у перші дні було пристойним.Ті, хто не пішов, чітко знали своє місце. Бздло сиділо тихо й шморгало носами під спідницями своїх самиц. При цьому розуміючи, що чоловічі справи й розмови їх не стосуються.Як і досі їх не стосуються наші проблеми. Зруйноване здоров'я і психіка, патологічна втома і особисте кладовище побратимів у кожного, хто ще живий. Довічний термін у нагороду за гідність і повагу до себе. Воїнам — рятувати Державу, безстатевим боягузам — сидіти мовчки.Саме на них і зробила ставку політота. Від близького за духом Ze до губатих «опозиціонерів». Миттєво почалася вакханалія броні та відстрочок — зі ста жлобів у тилу дев’яносто п’ять «на законних підставах». Мент, студент, писар, футболіст, артист, жопний глист — кожна воша з довідкою, допомоги не буде.Півні посиділи мовчки в теплі, освоїлися за нашими спинами — і почали кукурікати.Тепер вони не бояться кричати про свої «права», про свої «переконання», героїзувати в інтернеті та обливати слиною наших жінок — «а ти чому в окопі?»У парашному бараці з’явилися й свої знавці параграфів та свої вожді. У всяких мімосралів, купрієвих і гончаренок — сотні тисяч голосистих шанувальників.Політота — завжди готується до виборів, це інстинкт) Жодна блядь з жодної трибуни ніколи не скаже про божевілля броні та відстрочок, про те, що заповнювати втрати ніким. Жоден куртуазний «патріот» не вимагатиме скасування 80% відстрочок — адже електорат цього не оцінить!Ворог теж розуміє, де наше болюче місце — і системною пропагандою допомагає губатим Алёшам знищити систему комплектування Армії. Злилися в екстазі)На все це, тихо охуевая, дивиться Армія. Солдати, сержанти, польові офіцери... Ті, чиїм стрижнем і суттю є гідність, повага до своїх і до себе, загострене почуття справедливості. Те, на чому тримається будь-який батальйон і будь-яка батарея. Сприймати ці півнячі перегони в тилу, вважати це лайно і цих балакунів рівними собі — мозок Воїна відмовляється. Що, на жаль, ситуацію не змінює.А ситуація — проста, як удар прикладом по вечірньому макіяжу. Ми крок за кроком повторюємо шлях Сайгона. У ситуації патологічної законослухняності — виходу я не бачу. А те, що бачу, — готовий обговорювати лише з бойовим та командним складом Сил оборони. І то не з усіма.Мене дорікали за стиль і деякі терміни в моїх текстах. «Так, я знаю, що ти не зек і що грудь в золоті, але як же від тебе тхне дев’яностими роками!»У 90-ті ми проблеми вирішували. А не базікали про них місяцями . Так і зараз — ми вирішуємо проблему з окупантом, поки гламурні панове верещать з трибун, а куртазні дамочки падають у непритомність від виразу «півень з парашного барака» на адресу цих базік