В «доповнення» до всіх інших проблем з ветеранами війни - додається їх спілкування з тими , хто всіма силами намагається уникнути мобілізації.Євген Шибалов: Зараз багато дискутують про правильне спілкування з ветеранами.Мовляв, як би то так поговорити, щоби і трігери не зачепити, і повагу продемонструвати, і не образити, і по морді не отримати.Це дуже добре, що такі речі дискутуються.Тому трошки поділюся своїм досвідом в надії, що це допоможе краще нас розуміти.У мене через майже рік після дємбєля зʼявився один тригер, дуже особистий.Мене аж перевертає зсередини, коли при мені в цивільному колективі на роботі обговорюють бронювання.Ніхто не прагне при цьому якось мене зачепити.Люди просто вирішують робочі питання.- Колеги, будь ласка, підготуйте необхідну інформацію. Цього тижня мусимо податись на статус критичного підприємства, щоби наших колег-чоловіків не мобілізували…***- Колеги з числа військовозобовʼязаних! Будь ласка, наступні три дні по дорозі на роботу оминайте такі-то вулиці, там стоятимуть тцкшники…***- Перепрошую, мені потрібний … .- Його немає.- А де він?- Взяв кілька днів відпустки. Мусить поїхати в свій ТЦК, порішати нащьот відстрочки…***- Слухайте, якщо ми Вас працевлаштуємо офіційно, то мусимо передати дані в ТЦК. Може, краще відкриєте ФОПа і підпишемо договір на надання послуг?***- Блін, … попався! Казали ж йому, не їдь на метро сьогодні, візьми машину! Забрали…- І що будемо робити?- Та начальник вже поїхав, зараз буде якось домовлятися, щоб відпустили…Вишенька на торті - це коли мене кликали на наради, де обговорювалося бронювання персоналу.Сидів я там зазвичай мовчки і тихенько охуївав.Довго не міг розібратися в собі і збагнути, чим саме мене зачіпають подібні розмови.Тепер, здається, зрозумів.По-перше, ніхто і ніколи не розмірковує і не обговорює, наскільки це взагалі етично і правильно - всіма можливими способами до останнього ухилятися від виконання свого обовʼязку.Якось апріорі вважається, що відповідальність, почуття боргу, захист країни і прочі абстракції то для невдах і бовдурів. Нормальні ж люди мають займатися нормальними речами. Працювати, заробляти гроші, робити карʼєри і жити своє найкраще життя.Це образливо.І в підсумку виходить, що люди говорять про своє, а я чую: «а ти, Жека, що, сам в армію побіг? Ну, що тут скажеш? Класний ти чувак, але трошки дурачок… І брат твій молодший, який замість пєтляння та ухиляння взяв повістку, пішов воювати в десантуру і загинув на фронті… Шкода хлопця, але, погодься, не дуже розумний вчинок з його боку… І другий брат, який спочатку волонтером безкоштовно пахав по вихідних на оборонному заводі, а потім все кинув і пішов туди працювати… Коротше, легка придуркуватість то у вас, певно, сімейне…»По-друге, ніхто і ніколи не пропонує очевидного рішення проблеми бронювання - брати на роботу тих, кому воно не потрібно. Ветеранів.Навіть коли пропонуєш сам, підказуєш такий вихід, то у відповідь: «Що? А, ну да… Ветерани… Добре, якось потім про це подумаємо… Можливо…»Знову ж таки, про це не говориться прямо. І скоріше за все, люди й не мають на увазі нічого подібного.Але виникає відчуття, що ти - відпрацьований матеріал.Ніхто не вірить, ніби з фронту може повернутися щось таке, що могло би бути цінністю, а не проблемою.Коротше, до усіх порад про спілкування з ветеранами додам свою.Тріть свої ухилянтські тьорки десь подалі від нас, добре?