Шість років тому в мене висмикнули землю з-під ніг.Бригада, у якій я тоді служив, тільки-тільки повернулася з ротації в Одесу. Місцевих відпустили голосувати по домівках. Зрозуміло, ми не знали настроїв серед "простого народу". На Фасаді нас була група з 8 бійців, семеро з них збиралися голосувати за П.О.Порошенка, один за Ze (школу прогулював, напевно). По простоті душевній я думав, що ми - зріз суспільства.Світ здавався зрозумілим і передбачуваним. Армія міцніла, безвіз, країна багатіла - під час війни! Попереду була перспектива стати добротною передбачуваною країною типу Чехії. Ze з нас жоден всерйоз не сприймав - ну де цей низькопробний шут для бидла і де державне управління? Від добра добра не шукають - хоче справжній Президент це ярмо ще на п'ять років - нехай паше, якщо себе не шкодує.Час - 20:03.Результати національного екзит-полу. Катастрофа. Земля відлітає з-під ніг. Уже тоді, ввечері 31 березня 2019 року - все стало зрозумілим. Що попереду стони тисяч трупів і палаючі міста, кров і руїни, що економіка впаде, а ворог піде в стратегічний наступ.Майбутнє руйнується під вереск тріумфуючою гопоти.У бою ми були непереможні. Наші долі, наше майбутнє - вбили в тилу.Я ніколи не пробачу бидлу цієї катастрофи. На все життя, що залишилося - півгодини або десятиліття, - я став злісним супротивником охлократії і ненависником "простого народу"...Моєму синові, коли підросте, з великою ймовірністю, доведеться їхати в тиху монархічну країну - вчитися. А, можливо, і жити. Нашим "виборцям" я більше не вірю.На жаль, усі мої прогнози того страшного дня - збуваються один за одним. І це ще не кінець історії.