Армія без штабів і воєначальників - стадо бабуїнів. І зараз вбивається головне, на чому тримається вся система.Яким би досвідченим і відважним не був солдат, сержант, офіцер - працює тільки структура. І в ній кістяком служить віра у свого командира. Солдат довіряє своєму офіцеру, офіцер - своєму генералу.Не кинуть, не зрадят, м'ясний наказ не віддадуть. За ініціативу і хоробрість нагородять, за проеб і млявість - покарають. Солдат бореться, командувач керує. Обидва ризикують, помиляються, перемагають і програють. Але поки є віра один одному - Армія стоїть.А зараз...За фактом кожному бійцю сказано - ваші уславлені командири нікчеми. І ті, що звільнені або заарештовані - і решта. Того ж поля ягоди. Два десятки еліти генеральського корпусу розігнані рік тому. Зараз взялися за середню ланку - бригадні генерали і полковники. Становий хребет управління. "Солдати і сержанти, не вірте золотим погонам" - уже було...І як зараз фронтовому офіцеру надихати своїх бійців? Як йому ризикувати штабними рішеннями, собою і підлеглими? Кому вірити рядовому бійцю?Це не випадковість, не збіг і не підготовка до міфічних виборів. Це планомірне знищення єдиної структури, яка не дає спокійно підписати капітуляцію.Рішення за генералами - Армія наказ своїх командувачів виконає. Робота у нас така - виконувати накази командирів, а не цивільних наркоманів.